Цифровий архів фольклору

Ой походжено, та поброджено,
А й коло моря кіньми.

Коло моря кіньми,
Ой то не кіньми, та то не кіньми,
А й журавочка з дітьми.

Журавочка з дітьми,
Ой журав грає, та журав грає,
А журавочка скаче.

Журавочка скаче,
Ой дурна дєвка та нерозумна,
Що за козаком плаче.

За козаком плаче,
Ой не плач, дєвка, та не плач, красна,
Бо яка ти й нещасна.

Яка ти нещасна,
Ой нема щастя, та нема долі,
А й нема перестану.

(Сватай мене, козаченьку,
Не вводь серце в славу!

Не я тебе, дівчинонько,
У славоньку воджу,
Сама ти, дівчинонька,
По славоньці ходиш,
Не раненько, а пізненько,
А з вулиці ходиш!)

Ой по горі бавіночок слався,
А вдовин син розпивсь-розгуля(вся).

Ізтоптав-зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку Маруси(ну).

Марусина по бережку ходе,
А за нею вітер хвилю го(нить).

Марусина на хвилю ступила,
Мати сина насильно жени(ла).

Мати сина насильно женила,
Оженивши, невістку суди(ла).

Сяка-така дрімлива невістка,
А ше к тому не хоче роби(ти).

(Наїлася, пішла лягла спати,
А за нею свекруха, не мати.

Вставай дочка, годі тобі спати,
Дій корови, що від батька нагнала
І ще й ті вівці, що мать дарувала)

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадь, мати, чим жінку карати?

Іди, синку, на ярмарок пішки,
Купи, синку, ремінниї вішки.

А ще й к тому дротяну нагайку,
Та й бий жінку з вечора до ранку.

Із вечора нагайка гуділа,
А до утра мила одубіла.

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадила, чим жінку карати,
Порадь, мати, де її дівати?

Сідлай, синок, булану кобилу,
Та їдь, синок, по її родину.

А питатимуть чого руки сині,
А питатимуть чого ноги сині?
А ти скажеш, воли задавили.

Ой ковалю, коваль, коваленку. (двічі)

Чом не куєш рано-пораненько? (двічі)

Чи й у тебе жиліза немає? (двічі)

Єсть у мене жиліза доволі. (двічі)

Єсть у мене дівка до любови. (двічі)

(Вона ж мені слави наробила.

Вона мені дитя породила,
А співночі в криниці втопила.
Пошли, Боже, снігу і морозу,
Щоб не знали сусіди й вороги,
Щоб не знали, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я любила.
Я ж любила козацького сина,
Я ж думала, що він син козацький,
А він, сукин син, циганський.)

А в полі й береза, а в полі же кудрява,
Та хто йде - не минає же, березу й ламає. (двічі)

Хто йде - не минає, березу ламає,
Та й горе тому й жити, хто жінки же не має. (двічі)

Горе тому жити, хто жінки не має,
Та іще найгоріше й, хто дві-три кохає. (двічі)

Вийду за ворота й, трава зеленіє,
Та й за харошим мужом жина й молодіє. (двічі)

За харошим мужом жина молодіє,
За розсукиним сином з личенька й марніє. (двічі)

Ой казали люди та люди, шо батенько в гості прибуде,
Ждала-ждала, ждала й ожидала, ворітенька й откривала. (двічі)

А батенько їде та їде, та й у мій же двір не заїде,
Ноч моя тьомна, а зорюшка ясна - яка моя доля нещасна! (двічі)

Ой казали люди та люди…

Канарейка моя, й канарейка же,
Канареєчка же ти моя.

Канареєчка ж моя,
Й почему ж ти, моя й канарейка же,
Не втішаєш солов’я?

Не втішаєш солов’я,
Ой рада б я його й утішати же,
Так недоленька же та й моя.

Ой давно-давно я в батька була,
Вже ж та стежечка та й терном заросла.

Ой терном, глодом, ще й шипшиною,
Я в батька була же ще й дівчиною.

Я в батька була, як рожа цвіла,
Свекруха стала, як рожа в'яла.

Ой лечу, лечу через Гадячу,
Десь сяду - впаду же, в батенька в саду.

Ой верба й верба, де ж ти зросла,
Шо й твоє листячко та й вода знесла. (двічі)

Знесла й вода, знесла й тиха,
А я молодая ой, як ягода. (двічі)

Не піду заміж не рік, не два,
А піду заміж я ой аж п’ятого. (двічі)

Аж п’ятого, десятого,
За того п'яницю ой проклятого. (двічі)

Кажуть люди, шо він не п’є,
А він щодень, щоніч із шинка іде. (двічі)

І вітер не віє, листя не колише,
Тільки братик до сестриці часто листа пише. (двічі)

– Сестро, моя сестро, сестро-українка,
Чи привикла, моя сестро, на чужбіні жити? (двічі)

–Хоч я й не привикла, треба привикати.
Дала мати гірку долю, треба горювати. (двічі)

Мати, моя мати, де ж тебе узяти?
Чи на тебе, моя мати, маляра найняти? (двічі)

Маляра найняла, матір змалювала,
Поставила на покуті та й плакати стала. (двічі)

І вітер не віє, листя не колише,
Тільки братик до сестриці часто листа пише. (двічі)

Ой ковалю, коваль, коваленко,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чи й у тебе жиліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене жилізо і сталі,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Вона ж мені слави наробила.

Вона ж мені слави наробила,
Опівночі дитя породила.

Із півночі сина породила,
До схід сонця в море й утопила.

Мене мати, як зоря. рано заміж віддала,
Мене батько, як світ, завʼязав мені світ. - двічі.

У велику сімʼю та в чужую сторону - двічі.

А в великій сімʼї довго звечерять сидять.
А мене, молоду, посилають по воду.

Із-за гори та й із-за гори ой вітер повіває,
Ой мати дочку та й про життя й питає.

Мати дочку та й мати дочку ой про життя питає,
Та спитай мати ой сірого й вутяти.

Спитай мати та спитай мати ой сірого вутяти,
Ой сіре вутя ой по морю плаває.

Сіре вутя та й сіре вутя ой по морю плаває,
Та й воно ж моє ой все горечко знає.

Воно ж моє та й воно ж моє ой все горечко знає,
Ой перве горе ой дитина малая.

Перве горе ой перве горе ой дитина малая,
А друге горе ой сама молодая.

Друге горе та й друге горе ой сама молодая,
А третє горе ой свекруха лихая.

Третє горе та й третє горе ой свекруха лихая,
А четверте горе ой мій милий ревнивий.

Четверте горе та й четверте горе ой мій милий ревнивий,
Та як поїде ой у поле орати.

Як поїде та як поїде ой у поле орати,
Та й мене бере та й воли ж поганяти.

Мене бере та й мене бере ой воли поганяти,
Ой цабе, воли, та й сірі ж половії!

Цабе, воли, та й цабе, воли, ой сірі ж половії,
Ой пройшли мої та й літа й молодії.

Та нема гірш нікому же, та як тій, як тій сиротині,
Та ніхто не пригорне же та й при ли- , при лихій годи(ні). (двічі)

Та й не пригорне ж батько же, та й не при-, не пригорне мати,
Та й не пригорне батько же, та й не при-, не пригорне ма(ти).

Та й тілько той пригорне же, та й що ду-, що думає брати же,
Та й тілько той пригорне же, та й що ду-, що думає бра(ти).

Та й налетіли гуси та й з дале-, з далекого краю же,
Та й налетіли гуси та й з дале-, з далекого кра(ю).

Ой верба, верба й кудрявая,
Хто же тобі, верба, ой кудрі завив?

Завила мені ой густа лоза,
Мені з миленьким ой не злагода.

Ой пропив коня та й вороного,
Та вертається ой по другого.

А я ж, молода, й протів його,
Несу таляра ой золотого.

Несу таляра ой золотого,
Викупить коня ой вороного.

Ой не раз, не два та викупала,
Крізь віконечко ой утікала.

Крізь віконечко ой утікала,
В вишневім саду ой ночувала.

В вишневім саду ночувала,
Різних пташечок ой вислухала.

Що соловейко все тьох та й тьох.
Котяться сльози ой як той горох.

А зозулина ой куку, куку,
За що я терплю ой таку муку?

Ой журавко, журавко,
Ой журавко, журавко,
Чого кричиш та й щоранку?

Ой як мені не кричать,
Ой як мені не кричать,
Як високо та й вилітать?

Ой високо, високо,
Ой високо, та й високо,
Клен-дерево та й од води.

Клен-дерево од води,
Як листячко ой опаде,
За водою та й попливе.

Тоді ненька згадає,
Тоді ненька згадає,
Як обідать та й сідає.

Одна лишня ложечка,
Одна лишня та й ложечка,
Та й десь моя та й донечка.

Одбилася од роду,
Одбилася од роду,
Як той камінь у воду.

Упав камінь та й лежить,
Упав камінь та й лежить,
На чужбині гірко жить.

Ой гаю, мій гаю, гаю непроглядний,
Ой чом на тобі, гаю, ой листячка ой нема(є)? (двічі)

Листячка немає, вітер не колише,
Ой що брат до сестриці ой часто письма пи(ше). (двічі)

Часто письма й пише, у письмах питає,
Ой чи привикла, сестро, ой у чужому кра(ї)? (двічі)

Не привикла, брате, треба й привикати,
А й у розкошах зросла, а й треба горе зна(ти). (двічі)

Пусти ж мене, милий, до броду по воду,
Ой до броду по воду, ой до рідного ро(ду). (двічі)

Не пущу я, мила, до броду по воду,
А бо ти там розкажеш а й про свою незго(ду). (двічі)

(Як будуть питати, то буду мовчати,
Як обіллють сльози, то вийду я з хати.)

Як піду я в ліс по дрова, нала-, наламаю глоду,
Завів мене дурний розум й у чу, й у чужу сторо(ну).

А в чужій же сторононьці ні й о-, ні й отця, ні неньки,
Тільки в саду вишневому поють, поють солове(йки).

Пойте, пойте, соловейки, трьома, трьома голосами,
А я піду в сад вишневий, вмию-, вмиюся сльоза(ми).

Як зірву я з рожі квітку, та й пу, та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до мо-, аж до мого ро(ду).

(Пливла, пливла з рожі квітка, та й стала кружиться,
Вийшла мати воду брати, та й стала журиться.)

Ой летить орел та й через море,
А й подай, море, пити.

Та й подай, подай море пити,
Ой горе тому та й козакові, й а на чужбині й жити.

Та й на чу-, на чужбині жити,
Ой сидить козак та й на могилі, й а сорочку латає.

Й а соро-, сорочку латає,
Ой прийшла к йому та й дівчинонька, й а стиха промовляє.

("Скажи, скажи, козаченьку, а що сьогодні за день?
А сьогодні та й день субота, а завтра неділя,
Чого в тебе, козаченьку, сорочка не біла?

Ой не біла, ой не біла, та й не буде біла,
Бо не знає козак бідний, коли та неділя.

Мати стара, сестра мала, дівчина далеко,
Нікому переказати, щоб прийшла попрати.)

Ой не жаль міні та й ні на кого,
Тільки жаль міні на отца своєго.

На й отца своєго, ще й на родного,
Оженив мєня малолєтнього.

Малолєтнього, малоумного,
Та й взяв жінку не до любови.

Не до любови, не до розмови,
Ні снопа звʼязать, ні слова сказать.

Ні снопа звʼязать, ні слова сказать,
Сніп ізвʼяжеться, він розвʼяжеться.
Слово скажеться - не наравіться.

Та й і пішов же він у Китай-город,
Та й купив же він корабель новий.

Корабель, корабель за сто двадцать рублєй,
За сто двацать рублєй ще й з польтіною.

За сто двадцать рублєй ще й з польтиною,
Посадив жінку ще й з дитиною.

Корабель пливе, а вода реве,
А ворон краче, а дитя плаче.