Цифровий архів фольклору

Та й вербице!
Та пора ж тобі й, вербице, ой же розви(ться).

Та й розвиться!
Та пора ж тобі, Іванко, ой же жени(ться).

Та й жениться!
Та ще ж міні жениться, ой же не по(ра).

Не пора!
Та ше моя Марійка ой же моло(да).

Молодая,
Та ще ж вона рушники ой же не напря(ла)

Не напряла!
Та ще ж вона й рушники ой же не наши(ла).

(Не нашила!
Та ще ж вона на вулицю ой же не ходи(ла).)

Над моїми воротами
Чорна хмара стала,
Що на мене, молодую
Поговірка ста(ла).

Без славоньки вродилася,
Без славоньки зросла,
А з ледащим вечір стала,
Славоньки набра(ла).

Ой ти, дубе, дубе, кучерявий дуже,
Шо й на тобі ж, дубе, два голуби гуде. (двічі)

Два голуби гуде, голубка воркоче,
Шо й козак дівчину ж спокинути хоче. (двічі)

Дівчинонька плаче: «Не кидай, козаче,
А бери з собою ж мене й, молодую». (двічі)

Ой якби я знала, що ти моя пара,
Взяла б твоє личко та й намалювала. (двічі)

Та й намалювала, до стіни прибила,
До тії кроваті ж, де спати лягати. (двічі)

До тії кроваті, де спати лягати,
Та й не буде знати ж не батько й не мати. (двічі)

Та сидів голуб на дубочку, а голубка на калині,
Де мій милой на Вкраїні, де ж мій милой на Вкраїні?

Та на сірому коню грає, на сонечко поглядає,
Чи звисока сонце сходе, чи низесенько заходе?

Та питалася дєвка же парня, молодого козаченька,
Ой де ми будем ночувати, ой де же будем ночувати?

А у полі скирда сіна, ото наша постіль біла,
Молодая дівчинонька, молодая дівчинонька.

Та питалася дєвка парня, молодого козаченька,
Ой чим ми будем накриваться, ой чим ми будем накриваться?

Та ой чия ж то же та й пшениченька,
Та що довгії же гони.

Та й що довгії гони же,
Та ой то ж того же та й козаченька же,
Та й шо чорнії брови.

Та й що чорної брови,
Та ой чиї ж то же та й сірії воли же,
Та й по горі ходили.

Та й по горі же ходили,
Та ой то ж того же та й козаченька же,
Та й шо ми трьох любили.

Та й що ми трьох любили,
Та як первая же та й полюбила же,
Та й колечко дарила.

Та й колечко дарила,
Та як другая же та й полюбила же,
Та й білую постіль слала.

Та білую постіль слала,
Та як третяя же та й полюбила же,
Та й причарувала.

Та й причарувала,
Та чаруй, чаруй та моя же мила,
Та й коли удалося.

Та коли удалося,
Та якби мені ж з твоїм білим личком же
Та й жити довелося.

Ой не ходи, та й розкудрявче, біля мого саду
Та й не топчи, розкудрявче, саду-виногра(ду). (двічі)

Не для тебе сад садила, кого я любила же,
Не для тебе поливала, кого целува(ла). (двічі)

Целувала, милувала, холостого парня же,
Холостой парень гуляє, кудрі завива(є). (двічі)

Кудрі руси, брови чорні, глаза розвесьолі же,
Он киває, он моргає, дєвку визива(є): (двічі)

"Вийди, дєвка, вийди, красна, на нове крилечко же,
Промов, дєвка, промов, красна, хоч одне слове(чко)". (двічі)

Ой посох, пов'яв та любисточок,
Та й кленовой листочок.

Кленовой листочок,
Ой не бачила та й миленького -
Та й болить жевіточок.

Болить жевіточок,
Ой як від живота та й до серденька,
Та все тіло ой помліло.

Все тіло помліло,
Ой не бачила та й миленького,
Та й не й озьмусь за діло.

Ой, ой за (го) діло, та й ой за діло,
Та з ким я не стояла.

З ким я й не стояла,
Ой з ким стояла, та й розмовляла,
Та плакала, ридала.

Косарі косят, а вітер повіває,
Шовкова й трава й на косу й налягає.

Шовкова трава на косу налягає,
Поміж той травой галочка й пролітає.

Галочка моя, галочка чорненькая,
Скажи, галочка, де моя й миленькая?

А твоя мила у лузі над водою,
Умивається дрібною й сльозою.

Умивається дрібною й сльозою,
Витирається шовковою хустиною.

Та нема гірш нікому, як тій сиротині же,
Та ніхто не пригорне же та й при ли- , ой при лихій годи(ні).

Та й не пригорне батько, не пригорне мати,
Та й тільки той пригорне же, та й що ду-, ой що думає брат(и).

Ой налетіли гуси же з далекого краю же,
Та зболотили воду же та й на ти-, ой на тихом Дуна(ю).

Та й бодай же ті гуси же з пірʼячком пропали,
Та як ми вдвох любилися, а січас, а січас переста(ли).

Ой любились-кохалися та як зерно в горісі же,
А січас розійшлися, та й як ту-, ой як туман по лі(сі).

Ой любились-кохалися та й як голубів пара,
А січас розійшлися же, та й як чо-, ой як чорная хма(ра).

Косарі косять, а вітер повіває,
Шолкова трава на косу й налягає.

Шолкова трава на косу налягає,
Поміж той травой галочка й пролітає.

Скажи галочка, де мій же миленький?
А твій же милий в лузі під вербою.

Да повій, вітер, да буйнесенький
З глибокого яру же,
Прибудь, милой, ой да чорнобривой
З далекого кра(ю).

Да ой рад би я да повівати -
Яр дуже й глибокий,
Ой рад би я до тебе прибути -
Край дуже дальок(ий).

Да глибокі(високі) да явірочки,
Й а ще вищі кручі же,
Ой як мені же ой да й надоєло
Миленького жду(чі).

Да ждала год я, да ждала другий,
Да й не могла дождаться же,
Ой найняла ой да чорний ворон
Листа пересла(ться).

Да летить ворон, да летить чорний,
Та й летючи кряче же,
Передай же ой да тій дівчині,
Хай вона й не пла(че).

Да нехай вона да й не плаче,
А я тут не журюся,
Нехай вона ой да іде заміж,
А я й оженю(ся).

Да ой щоб тебе да й женихала
Лихая й година же,
Як зв'язала ой да білі ручки
Малая дити(на).

Да ізв'язала да білі ручки -
Ніхто й не розв'яже,
Ніхто ж мені ой да молоденькій
Правдоньки не ска(же).

Ой забілєли снєжки
Та й забілєли бєлі же
Ой по крутой горі.

Ой по крутой горі ой,
Та заболєло тєло же ой козацькеє бєло же
Ой в чужой стороні.

Ой в чужой стороні ой,
Та ніхто не заплаче, ой по козацьком тєлу же,
Ой ні брат, ні сестра.

Ой ні брат ні сестра ой,
Та хіба ой заплаче, ой ще запечалиться же
Ой товариш його.

Ой товарищ його ой,
"Та товаришу вірний, ой ти братіку рідний же,
Ой скоро я умру.

Ой скоро я умру ой,
Та зроби ж мені, брате, ой вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева труну".

Ой з клен-древа труну ой,
"Та ой де ж тобі, брате, та вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева взять?".

Ой з клен-древа взять ой,
Та ой будеш ти брате, та вірний товаришу же,
Ой в сосновій лежать.

Ой в сосновій лежать.
Та сосновая трунка, ой глибокая ямка же
Ой під рокитою.

Ой під рокитою, ой,
Ой рокита висока, ой на листя широка же
Ой похилилася.

Ой похилилася, ой,
Та молода дівчина ой по козацьком тєлу же
Ой зажурилася".

Ой котилась зоря з неба та й упала додолу, да ой,
Ой упала же додолу.

Журилася та молода дівчина та й по своєму же горю, да ой,
Ой по своєму же й горю.

Ой хто ж мене, та молоду дівчину, та й одведе й додому,
Та й одведе додо(му).

Обізвався та молодий козаче та й на сірому й коню, да ой,
Ой на сірому коню.

На сірому коню, та гуляй, гуляй ой молода дівчина, да ой,
Я й одведу ж додому!

Як піду я проходжусь по зельоному саду,
Ой та й по зельоному садочку, де мой милой та й прожива.

Де мой милой прожива,
Та й стукну, грюкну та й у в окошко, а й вийди, милой, та й на совєт.

Вийди, милий, на совєт,
Та чось мой милой та й не виходить, та й совєту та й не дайоть.

(Не совєту, не дайош,
Не совєту, не отвєту, ласковога слова нєт.)

Ой котилась та ясная зоря та й упала ї додолу же,
Та й упала ї додо(лу).

Ой хто ж мене, дівку й молодую, та й одведе додому й,
Та й одведе ї додо(му)?

Обізвався же й козак молоденький та й на вороном(и) коню же,
Та й на вороном(и) коні.

Ой за тучами, ох і громовими, а й сонечко не сходить,
Та й за вражими ой ох і ворогами та й мой милой не хо(дить).

Ой розступіться, ох і росойдіться а й чорні хмари різно,
Та й прийди, прийди ох і мой миленькой ой хоч не рано, пі(зно).

А й що я млада, ох і младолєтка а й всю ночку й не спала,
Та всю ноченьку ох і я й не спала, ой столи застилала.

Ой столи мої ох і тесовії, а й скатерті ллянії,
Ой пройшли, пройшли....літа молодії.

Годі тобі, та й зозуленько по саду літати,
А й прийди, сядеш коло мене - щось маю сказа(ти).(двічі)

Чи не будеш та й дівчинонько за мною журиться,
А й як я сяду та й поїду в чужий край жени(ться)?(двічі)

("Ой не буду, та й козаченько, їй-Богу, не буду,
Ой ти за гору, я за другу, про тебе забуду".)

Як виїхав та й козаченько за нові ворота,
А й не бере та й дівчиноньки ні сон, ні робо(та).(двічі)

(Як виїхав та й козаченько за жовтії піски,
Ой оглянеться назад себе, біжить посол пішки.

"Ой вернися, та й козаченько, матуся вмирає!",
"Ой не вернуся, бо спізнюся, нехай Бог приймає!"

"Ой вернися, та й козаченько, дівчина вмирає!"
"Ой треба швидше коня гнати, щоб живу й застати!")