Цифровий архів фольклору

Ой мати ж ти, мати, мати Василина,
Ой нашо ж ти рано сина оженила. (двічі)

Ой нашо ж ти рано сина оженила,
Ой на третій день невістку судила. (двічі)

Ой на третій день невістку судила,
Молодого сина в похід нарядила. (двічі)

Молодого сина в похід нарядила,
Нелюбу невістку стадо коней пасти. (двічі)

А невісточка ж пасе, пасе, завертає,
Та все теє стадо слізьми обливає. (двічі)

«Стадо ж моє стадо, стадо воронноє,
Життя моє горке та ще й молодоє. (двічі)

Ой пасіться ж, коні, коні вороннії,
Ой пройшли мої літа молодії. (двічі)

Ой їжте, коні, зеленую травку,
Ой пийте, коні, холодную воду. (двічі)

Ой пийте, коні, холодную воду,
Ой поки прийде мій милий з походу". (двічі)

А мій милий не довго барився,
На восьмий годочок назад воротився. (двічі)

На восьмий годочок назад воротився
Та й за свою милу зразу ухватився. (двічі)

«Годі ж тобі, мила, стадо коней пасти,
Та й ходім же, мила, до матері в гості». (двічі)

Що син до матері із гостинцями,
А мати до сина та із радощами. (двічі)

Сина ж посадила за тесовий стіл,
Нелюбо невістко, у порогах постій. (двічі)

Що синові налила та й зеленого вина,
Нелюбій невістці чемериці дала. (двічі)

А милий з милою вірненько любились,
Вони тим же ядом та й переділились. (двічі)

«Давай, мила, вип'ємо та й по чарочці,
Шоб нас поховали та й у парочці. (двічі)

Давай, мила, вип'ємо та й по рюмочці,
Шоб нас поховали в одній труночці». (двічі)

Що син умер у суботоньку,
Нелюба невістка у неділеньку. (двічі)

Сина ж поховали та й під церквою,
Нелюбу невістку під оградою. (двічі)

На синові посадили червону калину,
Нелюбій невістці суху тополину. (двічі)

А вєточка за вєточку зачіпається,
А мати за дітьми побивається: (двічі)

«Ой як би ж я знала та й не чарувала б,
Із своїми дітками віку б доживала». (двічі)

Повій, вітер, ой да вітерок,
Ой да вітерочок
Та й з глибокого яру. (двічі)

Прибудь, милий, ой да чорнобривий,
Ой да чорнобривий
Та й з далекого краю. (двічі)

Ой рад би я ой да й повівать,
Ой да повівати,
Та й дуже яр глибокий. (двічі)

Ой рад би я ой да й прибувать,
Ой да й прибувати,
Та й дуже край далекий. (двічі)

Сидить голуб ой да й на дубо…,
Ой да й на дубочку,
Й а голубка на дубці. (двічі)

Кажи, милий, ой да чорнобривий,
Ой да чорнобривий,
Та й шо в тебе на думці. (двічі)

Сидить голуб ой да й на дубо…,
Ой да й на дубочку,
Й а голубка на вишні. (двічі)

Скажи, милий, ой да чорнобривий,
Ой да чорнобривий,
Та й шо в тебе на мислі. (двічі)

Ой полі жито пополам з травою,
Ой чи жалко буде, ой мамо, вам за мною? (двічі)

Ой жалко, не жалко, а серденько вʼяне,
А хто ж мене старенькую ой до смерти ж догляне? (двічі)

Оставляю, мамо, найменшого брата,
Не будуть ходити ой хлопці та дівчата. (двічі)

А будуть ходити та двірець минати,
А мені старенькій ой жалю завдавати. (двічі)

Та й усі зорі зайнялися, та й а місяць підбився,
Та й усі хлопці на вулиці, та й а мій опізни(вся).

Та й усі хлопці на вулиці, та й а мій опізнився,
Та ой чого він опізнився? Та й що дома нема(є).

Та й що дома немає,
Та в чистім полі край Дунаю та й коня напува(є).

Та й в чистім полі край Дунаю та й коня напуває,
Та а кінь ірже, води не пʼє, та й доріженьку чу(є).

Та й а кінь ірже, води не пʼє, та й доріженьку чує,
Та десь мій милий чорнобривий та й з другою ночу(є).

Посіяла огірочки близько над водою,
Поливала й огірочки дрібною сльозо(ю). (двічі)

Ростіть, ростіть, огірочки, в чотирі листочки,
Не бачила миленького чотирі годо(чки). (двічі)

А на п’ятий побачила як череду гнала,
Не сказала «добрий вечір», бо мати стоя(ла). (двічі)

А мати стояла, а батько дивився,
Не сказала йому «добрий вечір", шоб не насвари(вся). (двічі)

Летять галки через балки, летять вони, крячуть,
Перекажіть тій дівчині, що за мною пла(че). (двічі)

Нехай вона там не плаче, я й тут не журюся,
Нехай вона заміж вийде, я й тут оженю(ся)! (двічі)

Бодай тебе та й женила лихая година,
Ізв’язала мені руки малая й дити(на)! (двічі)

Іще сонце не зайшло
Та іще ж сонце не зайшло, не зайшло,
Як зробилась темнота.

Як зробилась темнота,
Та й нещаслива та й дівчина й,
Котра любе козака.

Котра й любе ж козака,
Та й козак сяде та й поїде,
Остаюся я й сама.

Остаюся я сама,
Та й остаюся я сама, я й сама,
Не дівчина ж, не вдова.

Не дівчина й не вдова,
Та й не дівчина й не вдова, не вдова,
Накриточка й молода.

Накриточка ж молода,
Та й накриточка й молода, молода й,
Розпущьоная й коса.

Розпущьоная й коса,
Та й дівчина гречку в’яже,
Вона мені правду й скаже.

Кому воля, нам неволя,
Вон да й довела же любов до горя. (двічі)

Світ головоньці кружиться,
Вон да ой на плечах й орьол садиться. (двічі)

Ой ти й орьол сизокрилой,
Вон да скажи правду, де мой милой? (двічі)

А твой милой у заводі,
Вон да на сахарному заводі. (двічі)

Чого не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сідельце найшла, братіку віддала:
"На, братік, сідло та їдь у село, й де дівчина ждала!". (двічі)

Через річеньку й невеличеньку схочу - перескочу,
Ой віддай мене, моя ж матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як віддавала й приказувала в гостях не бувати:
"А якщо прийдеш, моя ж донечко, то вижену з хати". (двічі)

Терпіла я год, терпіла два, третій не стерпіла:
Перетворилась в сиву й зозулю, в гості ж полетіла. (двічі)

Полем летіла, землю крапала дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Прилетіла в сад, сад зельонєнький, сіла на калину,
Сіла та й кує, ще й розказує, як жить на чужині. (двічі)

Над віконечком сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях ружжо заряжає: (двічі)

"Ой дозволь мені, моя матінко, ту зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає - я не можу жити". (двічі)

"Не дозволю, сину, не дозволю я ту зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці, на чужині жити". (двічі)

"Ой ти, зозуля, ой ти, сивая, перестань кувати,
А якщо дочка, дочка рідная, то іди (лети) до хати". (двічі)

Ой бочечка, та й дубовая, да ей!
Та й солодкая браженька, ой медовая.

Та й медовая, да ей!
Та з ким же тебе, бражечка, ой да будем пити?

Ей, та й буду пити, да ей!
Та й біз милого й дружечка, ой да куда же ти?.

Ей, та й куда же ти, да ей!
Та як поїхав миленькой ой під городочок.

Ей, та в городочок, да ей!
Та не на довге врем'ячко, ой да й на часочок.

Та ой чия ж то та й уличенька,
Та й ой чий то большой дом?

Та ой чий то большой дом,
Та ой чия ж то ой та й красотка
Та й стояла под окном?

Та й стояла й под окном,
Та ночка тьомна же, ой спать спокойна,
Та но я ж одна та й не сплю.

Та й но я одна не сплю,
Та й не сплю, не сплю та все думаю,
Та як милого забуть.

(Та нащо було влюбляться,
Та нащо було любить?

А як прийдеться та й розходиться,
Та як серце заболить.

Болить серце-серденятко, болить голова.
А четвертая неділенька, як милого нема.

Нема в саду соловейка, нема щебетання,
Нема ж мого миленького, нема й милування.

Як прилетів соловейко, стало щебетання,
Як приїхав мій миленький, стало милування.

Ой орьол, ти, орьол, ти товаришу мой,
Чи літав ти, орьол, на Вкраїнушку домой? (двічі)

Чи летав ти, орьол, на Вкраїнушку домой,
Чи не бачив дівчиноньку, чи не журиться за мной? (двічі)

Вона журиться ше й пєчалиться,
За тобою, козаком, побивається! (двічі)

Вітер з поля, хвиля з моря,
Ой да довела ж любов до горя.

Світ, голова ой кружитца,
Ой, да на плєчах же й арьол садітца,
Ой, да на плєчах же орьол садітца.

Ой, арьол ти, сизокрилий,
Ой, да скажи правдоньку, де ж мій милий,
Ой, да скажи правдоньку, де ж мій милий?

(А твій милий на роботі,
Ой да у літєйному заводі.

Шо ж він робе, виробляє?
Ой, да мідні труби виливає.

Пішла слава по народу,
Та й на тую дівчину, що без роду.)

Де ж той млин, що на яр похилився?
Що й до нього козак приїздив?
Де ж той млин, що на яр похилився?
Що й до нього козак приїздив?

Привʼязав він коня вороного,
А сам сів біля його співать,
Привʼязав він коня вороного,
А сам сів біля його співать,

Де ж поділись літа молодії,
Де ж поділась моя красота?
Де ж поділись літа молодії,
Де ж поділась моя красота?

(Ой дівчино моя кароока (кароглаза),
Чого з личка зімнилася так?

Чи того, що козака любила,
Чого того, що ходила в сад гулять?

Не того, що козака любила,
Не того, що ходила в сад гулять.

А того, що ти сів та й поїхав,
А мене заставляєш горювать!)

Ой як сяду край стола,
Гей, ой як сяду край стола, повечеряю сама.

Повечеряю й сама,
Гей, повечеряю сама, коли милого й нема.

А мій милий на Дону,
Гей, а мій милий на Дону, я й до нього й полину.

Кругом Дона й обійшла,
Гей, кругом Дону й обійшла, миленького й не знайшла.

Тільки знайшла й калину,
Гей, тільки знайшла калину, під калиной могилу.

На могилу я впала,
Гей, на могилу я впала, гірко плакать почала.

Вставай, милий, не лежи,
Гей, вставай, милий, не лежи, ой дорожку покажи.

З ким ти, мила, з ким ти йшла?
Гей, з ким ти, мила, з ким ти йшла, що могилу ту знайшла?

Калина-малина, не сладка й не горка,
Чого заплакала солдатськая жонка? (двічі)

Чого заплакана(ла), чого заридала?
Любила, кохала – в солдати й оддала. (двічі)

В солдати оддала під город Варшаву,
Під город Варшаву, де б’ють барабани. (двічі)

Де б’ють барабани, громко вибивають,
Молодих реб’яток в солдати приймають. (двічі)

Ой вишенька-черешенька, чом рясно не родиш?
Молодая дівчинонька, чом гулять не ходиш?
Гей, молодая дівчинонька, чом гулять не ходиш?

Ой як мені рясно родить, як цвіт опадає?
Ой як мені гулять ходить, милий покидає?
Гей, ой як мені гулять ходить, милий покидає?

Тече річка невеличка попід осокою,
Взяла дівка нові відра, пішла за водою,
Гей, взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Іще води не набрала, стала, постояла,
За козаком зажурилась, та й у воду впала,
Гей, за козаком зажурилась, та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати, та й кричать: "рятуйте!",
А дівчина отвічає: "За мной не жалкуйте!",
Гей, А дівчина отвічає: "За мной не жалкуйте!

Було б тобі жалкувати, як була малою,
А тепер же прощавайте, пливу за водою!
Гей, А тепер же прощавайте, пливу за водою!"

Ой ти сад, ти мой сад, сад зельоненькой,
А зачєм рано цвєтьош, ой осипаєсся?

А й осипаєсся же,
Ой куда же, та й милой друг, ой собираєсся?

Ой чи в ход, чи в поход, чи в дороженьку?
Та заночував та й милой друг ой усю ноченьку.

Ночував я з тобой цілу зімоньку же,
Й а тепер я ж боюсь поговіроньку.

Ой не бійсь, милой друг, нічогісінько,
Ой бо я ж рано встаю, ще й тебе розбужу.

Бо я рано встаю, ще й тебе розбужу,
Та й за новиї та й ворота ой сама випроважу.

Ще й не світ, ні зоря, нам прощаться пора,
А й в саду пташки й кують, нам розлуку дають.

Як піду я в ліс по дрова та й зрубаю йолку,
Завів мене дурний розум в чужу, в чужу стороно(ньку). (двічі)

А в чужій же сторононьці ні отца, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа солове(йко). (двічі)

Як зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до, аж до мого ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й ста-, та й стала жури(ться). (двічі)

А й через гору та й у контору, а й орел воду носе,
Та й молоденький а й новобранчик полковника про(се).

А й пусти ж мене, та й полковнику, а й із полка й додому,
Бо вже скучила, а й і змарніла дівчина за мно(ю).

А й нехай плаче, та й нехай плаче, а й нехай ще затуже,
Та й нехай же він а й новобранчик три годи послу(же).

А й служив службу, та служив другу, а й начав помирати,
Та й начав же він а й перед смертю дівчину бажа(ти).

Кому воля, нам, братця, неволя,
Да ой да й довела любов до горя. (двічі)

Що із горя ніженьки не ходять,
А вой да й білі ручки ділечка не роблять. (двічі)

Світ головонці кружиться,
А вой да сизий орьол на плечах садиться. (двічі)

Сизий орел на плечах садиться,
А вой да й дівка орла питається: (двічі)

«Ой ти, орле сизокрилий,
А вой да скажи правду де мій милий. (двічі)

Шо мій милий на роботі,
А вой да на сахарному заводі». (двічі)