Цифровий архів фольклору

Ой чи то ж той Омелько, (двічі)
Ой чи то ж той Омелько, що жне жито помаленьку. (двічі)

Він нажав пів снопа (двічі)
Він нажав пів снопа та й говорить, що копа. (двічі)

Він нажав один сніп (двічі)
Він нажав один сніп та й говорить десять кіп. (двічі)

А він жита не жав, (двічі)
А він жита не жав, в борозенці лежав. (двічі)

Борозенька вузенька, (двічі)
Борозенька вузенька, ми не вляжемося. (двічі)

Тепер нічка невеличка,(двічі)
Тепер нічка невеличка, не награємося. (двічі)

Ось і дядина іде, (двічі)
Ось і дядина іде і гов'ядину несе. (двічі)

Чи гов'ядину їсти, (двічі)
Чи гов'ядину їсти, чи на дядину влізти?

Він гов'ядину ізжер, (двічі)
Він гов'ядину ізжер, сім раз дядині упер. (двічі)

Пішла киця по водицю,
Та й упала у криницю,
Пішов котик рятувати,
Та й за уха витягати,
Витяг, витяг за уші,
Посадив же на суші,
Сиди, кицю, весело,
Як поїду на село,
Рибки ловити,
І кицю кормити.

Як я була ще маленька, колихала мене ненька,
Ой дуб, дуба-дуба, дівчина моя люба.

А як стала підростати, стали хлопці колихати,
Ой дуб, дуба-дуба, дівчина моя люба.

А я спати не хотіла, аж коробка торохтіла,
Ой дуб, дуба-дуба, дівчина моя люба.

Набрехала на мене, шо я лазив на неї,
А я лазив на берьозу, не на п’яну, на тверьозу,
Ой дуб-дуба, дуба-дуба, була дівчина люба,
Набрехала на мене, шо я лазив до неї,
А я лазив на берьозу, не на п’яну, на тверьозу!

Шо на горі млиночок, (двічі)
Любер венці, дубер венці, єнці пенці млиночок. (двічі)

А в долині жидочок, (двічі)
Любер венці, дубер венці, єнці пенці жидочок. (двічі)

А в жидочка дві дочки, (двічі)
Любер венці, дубер венці, єнці пенці дві дочки. (двічі)

Одна пішла за дяка, (двічі)
Любер венці, дубер венці, єнці пенці за дяка. (двічі)

Друга пішла за попа, (двічі)
Любер венці, дубер венці, єнці пенці за попа. (двічі)

Шо за дяком дякувать, (двічі)
Любер венці, дубер венці, єнці пенці дякувать. (двічі)

Понад нашим яром
Та пшениченька ланом,
Горою ой овес.

Горою овес.
Та ой чом не по правді же,
Та розсукин син, варвар,
Зо мною ой живеш.

Зо мною живеш.
Та по уличкам ходиш
Та весьоло ой співаєш,
Голос по..., ой подаєш.

Голос подаєш.
Та обсади ж ти, мила, же
Та й голубонька сива, же
Вишеньками двір.

Вишеньками двор.
Та ой шоб не заходив,
А вітрець не заносив,
Голосочок мой.

Голосочок мой.
Та уже ж я садила же,
Тай уже й поливала же,
Не приймається.

Не приймається.
Та кого ж я любила же,
Та й уже й позабила,
Не признається.

Сахарь-махарь, п’ятачок,
Їхав дід, старичок,
Не доїхав до криниці:
«Здрастуйте, молодиці!
В мене жінка, Катерина,
Борщу, каші наварила,
Перднула, затовкла
І з дому втекла!».

Із-за гори сонце сяє,
Козак коника сідлає (ж),
А дівчина горко плаче.

Та дівчина горко плаче:
"Не їдь, серце, козаче,
Ой я й умру за тобою.

Та бо я ж умру за тобою,
За твоєю красотою,
Молоденький козаченько".

Та питалася дівка красна
Молодого козаченька:
"А де будем ночувати?".

"Та єсть у полі скирта сіна,
А то ж наша постіль біла,
Молодая дівчинонька".

Та питалася дівка красна
Молодого козаченька:
"А шо будем вечеряти?".

"Та шо я буду їсти булку,
А ти, дівко, думай думку,
Молодая дівчинонька".

Та питалася дівка красна
Молодого козаченька:
"А чим будем укриваться?".

"Мене вкриє чорна хмара,
Тебе вкриє людська слава,
Молодая дівчинонька".

Бігла теличка,
Через березничка,
Та в дядьків двір,
Дай, дядьку, пиріг,
Як не даси пирога,
Возьму вола за рога,
Та поведу на торжок,
Та продам за сажок,
Та й куплю пиріжок!

Пішла киця по водицю,
Та й упала у криницю,
Пішов котик витягать,
Та й витяг за вуші,
Посадив на суші,
Дивись, кицю, веселенько,
Та й поїдем на селенько,
Та й купим пушок,
Пошиєм кожушок.

Та добре, добре, ненько моя, ой заручини пить,
узнай, узнай же, ненько моя, як без мене жи(ть)?

Та ой як будуть, ненько моя, ой морози тріщать,
Ой нікому, ненько моя, сорочечок пра(ть).

Та ой як буде, ненько моя, ой замети мести,
Та й нікому, ненько моя, води принести.

Та як ітимуть подруженьки та близько під твій двір,
Та й не зайдуть, не загялнуть до тебе й у двір.

Та як нестимуть смородину із ягідками,
Та й умийся, ненько моя, слізоньками.

Та як нестимуть смородину із спілишими,
Та й умийся, ненько моя, дрібнішими.