Цифровий архів фольклору

А в Єрусалимі рано задзвонили,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

Уставайте, жони, замітайте доли,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

Замітайте доми, застилайте столи,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

Кладіть паляниці з ярої пшениці,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

З ярої пшениці та з Ордань-водиці,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

Дай, Боже, вечір добрий! Винесіть нам пиріг довгий!
З руками, з ногами, щоб бігав за нами!
Біз ручок, без ніжок, щоб упав у сніжок!
Здрастуйте, з Новим Годом, та з Меланками, та з Васильками!

А в полі й береза, а в полі же кудрява,
Та хто йде - не минає же, березу й ламає. (двічі)

Хто йде - не минає, березу ламає,
Та й горе тому й жити, хто жінки же не має. (двічі)

Горе тому жити, хто жінки не має,
Та іще найгоріше й, хто дві-три кохає. (двічі)

Вийду за ворота й, трава зеленіє,
Та й за харошим мужом жина й молодіє. (двічі)

За харошим мужом жина молодіє,
За розсукиним сином з личенька й марніє. (двічі)

А й ти, дубе, дубе, кучерявий дуже,
Шо на тобі ж, дубе, й два голуби гуде. (двічі)

Два голуби гуде, голубка воркоче,
Шо й козак дівчину й покинути хоче. (двічі)

А дівчина плаче: «Не кидай, козаче,
Не кидай самую й мене, молодую. (двічі)

Не кидай самую мене, молодую,
А бери з собою ж мене, молодую». (двічі)

А люлі, люлі, люлі,
Сіли гулі на люлі.
Цитьте, гулі, не гудіть,
І дитяти не збудіть.
Дитятко маленьке
Спатоньки раденьке,
А-а, а-а, а...

Налетіли гулі
Та й сіли на люлі,
Золотиї бильця,
Серебрані вервечки,
Золотиє бильця,
Підем до Кирильця.
Шо Кирилко робе?
Нема його дома -
Руба в лісі дрова.
А, а-а-а...

Де хата тепленька,
Там дитя маленьке,
Люлі, люлі,
Дитя мале, спати!

Голубка, сизенька, йди, сядь біля мене,
Розлуки настав уже час.

Розлуки настав уже час,
Давай посумуєм, обнявшись з тобою, давай поцелую хоч раз. (двічі)

Давай поцелую хоч раз,
Бо завтра я єду в далеку сторонку, не знаю, вернусь я й чи ні. (двічі)

Не знаю, вернусь я й чи ні,
А може загину на тій же країні, в далекій чужій стороні. (двічі)

Груша моя, ти же кудрявая,
Ой, когда ти й взойшла, ох і когда виросла?

Ой когда ж ти сойшла й, коли й виросла?
«Я й весною взойшла, ох і літом виросла!

Я й весною взійшла, літом виросла,
Й на крутому бережку ох і поділилася.

На крутом бєрєжку ох і поділилася,
На Дунай, на рєку ох і похилилася.

Зелений дубочок на яр похилився,
Та й молодий козаче, ой чого зажурився?

Молодий козаче, чого зажурився?
Та й чи воли пристали, ой чи з дороги збився?

Воли не пристали, з дорожки не збився,
Та й того зажурився й, ой без долі вродився.

Того зажурився, без долі вродився,
Та як піду я в поле та й шукать собі долю.

Як піду я в поле шукать собі долю,
Та й не найшов я й долі же, а й найшов синє море.

Не найшов я долі, знайшов синє море,
Та й в тім синєм морі же ой самі риболови.

Іще сонце не зайшло
Та іще ж сонце не зайшло, не зайшло,
Як зробилась темнота.

Як зробилась темнота,
Та й нещаслива та й дівчина й,
Котра любе козака.

Котра й любе ж козака,
Та й козак сяде та й поїде,
Остаюся я й сама.

Остаюся я сама,
Та й остаюся я сама, я й сама,
Не дівчина ж, не вдова.

Не дівчина й не вдова,
Та й не дівчина й не вдова, не вдова,
Накриточка й молода.

Накриточка ж молода,
Та й накриточка й молода, молода й,
Розпущьоная й коса.

Розпущьоная й коса,
Та й дівчина гречку в’яже,
Вона мені правду й скаже.

Копав, копав криниченьку неділеньки дві,
Кохав козак дівчиноньку не людям - собі,
Ой, жаль, жаль!
Не помалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу,
Любив та й не взяв, ой жаль, жаль!
Її люди возьмуть, її люди возьмуть,
Її люди... Моя й не буде...
Ой жаль, жаль!

А вже ж тая криниченька возрубленая,
А вже ж тая дівчинонька возлюбленая,
Ой жаль, жаль!
Не помалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу,
Любив та й не взяв, ой жаль, жаль!
Її люди возьмуть, її люди возьмуть,
Її люди... Моя й не буде...
Ой жаль, жаль!

А вже з тії криниченьки орли воду п’ють,
А вже ж тую дівчиноньку вінчати ведуть,
Ой жаль, жаль!
Не помалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу,
Любив та й не взяв, ой жаль, жаль!
Її люди возьмуть, її люди возьмуть,
Її люди... Моя й не буде...
Ой жаль, жаль!

Один веде за рученьку, другий за рукав,
Третій стоїть гірко плаче: любив та й не взяв,
Ой жаль, жаль!
Не помалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу,
Любив та й не взяв, ой жаль, жаль!
Її люди возьмуть, її люди возьмуть,
Її люди... Моя й не буде...
Ой жаль, жаль!

Косарі косять, а вітер повіває,
Шолкова трава на косу ж налягає.

Шолкова трава й на косу налягає,
Проміж той травой галочка ж пролітає.

Проміж той травой галочка ж пролітає,
Скажи, галочка, й де ж моя милая?

Скажи, галочка, й де ж моя милая?
Твоя милая в лузі над водою.

Твоя милая, в лузі над водою,
Умивається горючею сльозою.

Умивається й горючею сльозою,
Утирається вишитою хустиною.

Утирається вишитою хустиной,
Вихваляється й невірною дружиною.

Вихваляється й невірною дружиною,
Ой, Боже, Боже, коли той вечір буде?

Ой Боже, ой Боже, коли той вечір буде,
Коли ж про мене люди наговоряться?

Ой не так люди, як нерідная мати,
Кладе сироту не вечерявши спати.

Кладе сироту й не вечеряти спати,
Не вечеряла й не буду я й снідати.

Не вечеряла й не буду я снідати,
Пусти сироту й матінку ж одвідати.

Котилася бочечка дубовая,
А у ній горілочка медовая. (двічі)

А у ній горілочка медовая,
З ким я її пить буду, молодая? (двічі)

З ким я її пить буду, молодая?
Десь поїхав миленький та й немає. (двічі)

Десь поїхав миленький на риночок,
А я, молодесенька, у садочок. (двічі)

А я, молодесенька, у садочок,
Гнула, гнула вишеньку за листочок. (двічі)

Гнула, гнула вишеньку – не пригнула,
Упала під вишеньку та й заснула. (двічі)

Упала під вишеньку та й заснула,
Як приїхав миленький я й не чула. (двічі)

Летіла зозуля та й сіла на сосну,
Та й сіла на сосну, на гілку розкошну. (двічі)

Та й стала кувати, сироти питати:
«Скажи мені, сестро, якого ти году? (двічі)

Скажи мені, сестро, з якого ти году,
А ще розкажи ти, скільки в тебе роду?». (двічі)

«А у мене роду – один брат із роду,
Та й той приїжджає десятого году. (двічі)

Як приїхав брат мій у неділю вранці:
«Давай вип’єм, сестро, вип’ємо по чарці!» (двічі)

«Ой щось мені, брате, горілка не п’ється,
Коло мого серця як гадюка в’ється!». (двічі)

«Нехай вона в’ється – вона одірветься,
Розкажи, сестрице, як тобі живеться?». (двічі)

«А мені живеться – не дай Бог нікому!
Зросла сиротою, а тепер вдовою!». (двічі)

«Годі тобі, сестро, годі сльози лити,
Заберу тебе я між чужії люди. (двічі)

Між чужими людьми краще тобі жити,
Ніж тут, сиротині, дрібні сльози лити!». (двічі)

Миланки ходили,
Василька будили,
Василько, мій синку,
Пусти у хатинку,
Я жита не жала,
Золотий хрест держала,
Золоту кадильницю,
Срібну тарільницю,
Радуйтеся, люди,
До нас Христос буде,
Богу свічу ставте,
Нам пиріжок дайте!
Та не ламайте, а ціленький давайте!
Здрастуйте, з Меланками!

На кладочці ноги мила,
Поки хвиля із ніг збила.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку.

Ой ви, щуки, їжте руки,
А ви, соми, їжте ноги,

Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється.
Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється,
Прийде милий, подивиться.

А миленький здогадався,
Взяв відерце та й подався.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Верни мені хазяєчку.

На кладочці ноги мила,
Поки хвиля із ніг збила,
Поки хвиля із ніг збила.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку.

Ой ви, щуки, їжте руки,
А ви, соми, їжте ноги,

Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється,
Нехай воно помиється.

Нехай воно й помиється,
Прийде милий, подивиться,
Прийде милий, подивиться.

А миленький здогадався,
Взяв відерце та й подався,
Взяв відерце та й подався.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Верни мені хазяєчку,
Верни мені хазяєчку.

Ой верба й верба, де ж ти зросла,
Шо й твоє листячко та й вода знесла. (двічі)

Знесла й вода, знесла й тиха,
А я молодая ой, як ягода. (двічі)

Не піду заміж не рік, не два,
А піду заміж я ой аж п’ятого. (двічі)

Аж п’ятого, десятого,
За того п'яницю ой проклятого. (двічі)

Кажуть люди, шо він не п’є,
А він щодень, щоніч із шинка іде. (двічі)