Це будяк. Марину у нас

А як Марину? А що таке Марина?

Це будяк. Марину у нас…ось – цей год син будяк оставив, ось росте протів хати – хай росте! Це викопують цей будяк, копають ямку на нього. Ми раньше, як ми були, то святкували діти, років десять-чотирнадцять, не більше. А молодь – я не пам’ятаю цього. Оце зібрались коло річки, Марину поставили, і широкий круг обкопуємо навкруги Марини, як рівчаком, і сідаємо там. І тоже зносимо туди і вишні, і картошки варені. Марину прикрашали конхветами, печеннями, вишнями - вже тоді були вишні, яблука. Вінок на неї сплели здоровий, а собі поплели так вінки. Вінок ми робили – рвали березку, квітки, у кого які порозцвіли, сплели вінок, начепили на неї зверху.

Ото тоді ми на цім бугорчику сідаємо, і кричимо: «Іван Купайло, скупай нам Марину!» Не співали, так кричали. Сідають там, їдять. Поїли – розбирають вже Марину, там конхвети, вишні познімали, поділили, і волочуть цей будяк купати на річку. Як волочили, то ходили по будяку. Якщо його взяти, то він колючий, а як взяти «за шерстю» то він не колеться. І тоді по тому будяку, аби хто раз пройшов – а там тоді й усі! На річці його купають, верещать! У воду кидають його, топлять його і кричать! У річку стрибнули й дітвора і кругом будяка! Це дитяче свято, так у нас було з роду і до роду!
Якщо не було дощу, то кажуть: «До Івана Купала, а Марину як скупають – то дощ піде!»