Цифровий архів фольклору

Славен вечір, дівич-вечір та рано-рано,
Славен вечір, дівич-вечір та ранесень(ко).

Не так славен, як ізряжен та рано-рано,
Не так славен, як ізряжен та ранесень(ко).

Ізрядила його Олесина ненька та рано-рано,
Олесина ненька й уся родинонька та ранесень(ко).

Розвий, сосно, сімсот квіток та рано-рано,
Сімсот квіток ще й чотирі та ранесень(ко).

Всім боярам квітка, а Саші немає та рано-рано,
Нашо йому квітка, як Олеся дівка та ранесень(ко).

Старший боярин косий,
Старший боярин косий,
А другий бєзносий,
А третій бєз вуха,
Та й той пісню слу(ха).

Досталося і старшій дружці:

На коміні кружка стояла,
На коміні кружка стояла,
Туди кішка насцяла,
Подайте ту кружку,
Напоємо старшу друж(ку).

Дружки невтерпіли, у відповідь свашкам на цю образу відповідають:

Приїзжають до двору, до женіха. Співають там:

Відчиняй, свате, хату,
Відчиняй, свате, хату,
Бо не влізе перезва в хату.
Як не влізе в хату,
То полізе на хату.

Раніше, коли дівчина виходила заміж, був такий дуже хороший звичай: старша дружка водила наречену, ходили із шишками, заходили у двір до родичів, до сусідів, кланялися, запрошували на весілля і давали шишку, а із-заді чоловік десять ішло дівчат, дружки, які співали пісні. Ось ми зараз їх проспіваєм.

Ой по нашій вулиці роза цвіте,
Молодая Галочка заміж іде.
Ой казала Галочка: «Заміж й не піду»,
Ой казала Галочка: «Погуляю,
Русою косою пома(ю)». У!

(Ой) ішли же дружечки рядочком,
Та ж повз вишневеньким садочком,
Та й зломили гілочку зелененьку,
Уквітчали Галочку молоде(ньку). У!

Ой брязнули ключики на кілочку,
Та сплелися коники на місточку,
Подивися, Вітєчка, у віконце,
Їде твоя Галочка як те со(нце). У!

Ой скупіє тихочани, скупіє,
Построяли вулиці тісніє,
Ні проїхати, ні пройти,
Молодую Галочку провести. І!

(Тихочани – походить від назви однієї з частин с. Некременне – Тихощина – Л.Д.).

Прибирайся, матінко, прибирайся,
Та й до себе гостей сподівайся,
Застилай столи ще і лавки,
Їдуть дружечки-панян(ки).

Їдуть і дружечки-панянки,
Нашої Галочки городян(ки).

Весілля продовжується. Наречених зустрічають батьки, поздоровляють, і починаються знову співи весільних пісень.

(Ой жаль) мені хорошого двору,
Ой жаль мені хорошого двору,
Що нікому ходити по ньо(му).

Одній Галочки було б ходити,
Одній Галочки було б ходити,
Та й та пішла на людей роби(ти).

Та й та пішла на людей робити,
Та й та пішла на людей робити,
Свекрусі та свекрові годи(ти).

Ой свекрусі та й не й угодила,
А свекрусі та й не угодила,
Постіль білу та й не застели(ла).

А свекрові та й не й угодила,
А свекрові та й не й угодила,
На коника та й не підсади(ла).

Їсти хочу, аж серденько в’яне,
Їсти хочу, аж серденько в’яне,
Ріжу хліба, а свекруха ла(є):

«Ти ж, донечко, ще в нас не робила,
Ти ж, донечко, ще в нас не робила,
Кусок хліба ще й не зароби(ла)».

Якби моя рідна ненька знала,
Якби моя рідна ненька знала,
Вона б мені вечерять присла(ла).

Вона б мені вечерять прислала,
Вона б мені вечерять прислала,
Чи місяцем, чи зірнице(ю).

Чи місяцем, чи зірницею,
Чи місяцем, чи зірницею,
Чи братиком, чи сестрице(ю).

Червоная калинонька, не хилися,
Молодая Галочко, не журися,
Ми ж тую калиноньку підведемо,
Ми ж тебе, Галочко, не дамо.

Старший боярин ласий,
Украв кусок м’яса,
Під стил заховався,
М’ясом запихався.
Якби дружки не дивилися,
Всі б бояри подавили(ся). И!

Од столу до порога,
Втоптана дорога,
Бояри втоптали,
Помиї хльоптали.
Старший не напився,
З головою втопив(ся).

(На) комині кружка стояла,
А в ту кружку кішка настяла.
Подайте ту кружку,
Напоїть старшу друж(ку).

Так, після жартівливих веселих частівок настає сумний період на весіллі: роздівають наречену – знімають фату дві жінки, напинають її платочком, а фату держать над головою і приспівуючи:

Покрівочка плаче,
Покрівочка плаче,
Покриваться хоче.
Не так покриваться,
Як поцілуваться.

Так, в кінці весільного ритуалу дружки прощаються з нареченою, приспівуючи:

Прощай, прощай, Галочка, ми вже йдемо,
Ми вже твоє дівування з собой беремо,
Ми вже того Вітєчку даримо.

Після цієї прощальної пісні молодь уже більш не приймала участі у весіллі – уже гуляло старше покоління. Там і жартували, там і вульгарили, от. А молодь од цього, од цього ограждали.

Ой жаль мені харошого дому,
Ой жаль мені харошого дому,
Що нікому ходити до ньо(го).

Одна була та дівочка Оля,
Та й та пішла на людей робити,
Та й та пішла на людей роби(ти).

Та й та пішла на людей робити,
Свекоркові, свекрусі годити,
Свекоркові, свекрусі годи(ти).

Свекоркові, свекрусі вгодила,
А діверку та й не угодила,
А діверку та й не угоди(ла).

А діверку та й не угодила,
На коника та й не підсадила,
На коника та й не підсади(ла,).

Їсти хочу, аж серденько в’яне,
Хліба вріжу, свекруха погляне,
Хліба вріжу, свекруха погляне,

Якби моя та ненька дізналась,
Вона б мені вечерю прислала,
Вона б мені вечерю присла(ла).

Хоч місяцем, хоч зірницею,
Хоч братіком, хоч сестрицею,
Хоч братіком, хоч сестрице(ю).

А братіка та й дома немає,
А братіка та й дома немає,
А сестричка доріжки не зна(є)

А Лєночка в батька на отході,
А Лєночка в батька й на отході,
Посадила оріх й у горо(ді)!

Рости, рости, оріх, вкорінися,
Рости, рости, оріх, вкорінися,
А ти, ненько, не плач, не жури(ся)!

А ти, ненько, не плач, не жури(ся)!
А ти, ненько, не плач, не жури(ся)!
Кохай собі другую такую,
Як Лєночка та ще й молоду!

Як ми своїй та Лєночкі вільце звили,
Всі лужечки, бережечки виходили,
Всю калину-малиноньку вищупали,
Поки своїй Лєночкі вільце звили!

Не йди, доню, між чужиї люди,
Не йди, доню, між чужії люди,
Бо там тобі та й горечко бу(де).

Ой горечко кременистоє,
Ой горечко кременистоє,
Там свекруха норовиста.

Що не скажеш – вона перекаже,
Що не зробиш – вона й переробе,
За стіл сядеш – вона й косо гля(не).

За стіл сядеш – вона косо гляне,
За стіл сядеш – вона й косо гляне,
А в милого та й сердечко в’я(не).

Ой на хаті зілля,
Ой на хаті зілля,
А в хаті весілля,
Надворі бояри,
Як мак розквіта(ють).
Як мак, як мачина,
Як роза дівчи(на).

А староста та й травочку косе,
А староста та й травочку косе,
Та й під коники і вино(се).

Їжте, коні, травку зелененьку,
Їжте, коні, травку зелененьку,
Та й поїдем у дорожень(ку).

У дорогу й у далекую,
У дорогу й у далекую,
За Лєночкой молоденькой.

Й а казали – зяті багаті,
Й а казали – зяті багаті,
Й а казали – коні вороні,
Вони пішком прийшли,
Молодого в мішку не(сли).
А свашку в корзині,
Щоб не з’їли сви(ні).
Світилку в коробці,
Щоб не бачили хло(пці).

А в саду соловейко й не щебетав,
Ой у саду соловейко не щебетав,
Вітічка Лєночку не цілував!