Цифровий архів фольклору

Славен вечір, дівич-вечір та рано-рано,
Славен вечір, дівич-вечір та ранесень(ко).

Не так славен, як ізряжен та рано-рано,
Не так славен, як ізряжен та ранесень(ко).

Ізрядила його Олесина ненька та рано-рано,
Олесина ненька й уся родинонька та ранесень(ко).

Розвий, сосно, сімсот квіток та рано-рано,
Сімсот квіток ще й чотирі та ранесень(ко).

Всім боярам квітка, а Саші немає та рано-рано,
Нашо йому квітка, як Олеся дівка та ранесень(ко).

Ой поросло жито поміж високою,
– Ой чи будеш, мамо, плакати за мною? (двічі)

– Буду, доню, буду, ще й серденько в’яне,
Ой хто ж мене, доню, до смерти догляне? (двічі)

– Оставляю, мамо, найменшого брата,
Ой не буде, мамо, в вас весела хата. (двічі)

Старший боярин косий,
Старший боярин косий,
А другий бєзносий,
А третій бєз вуха,
Та й той пісню слу(ха).

Досталося і старшій дружці:

На коміні кружка стояла,
На коміні кружка стояла,
Туди кішка насцяла,
Подайте ту кружку,
Напоємо старшу друж(ку).

Дружки невтерпіли, у відповідь свашкам на цю образу відповідають:

По цей бік гора, по той бік друга,
Поміж тими крутими горами ой сходи-, сходила зоря. (двічі)

Ой то й не зоря, дівчина моя,
Взяла вона нові відеречка, ой по во-, по воду пішла. (двічі)

Батько в СОЗі, мати в СОЗі,
Діти плачуть на дорозі.
Під’їхало ГПУ –
Діти зразу в кропиву.

(– Бо їх ганяли, дітей, їсти ж хотілося і ганяли).

Устань, Лєнін, подивися,
Як ми в СОЗі дожилися:
Хата боком, клуня боком
І кобила з одним оком.

Коли Лєнін умирав,
Сталіну приказував:
«Щоб ти хліба не давав,
Сала не показував».

Весняночко-паняночко, де ти зімувала?
Я в лісочку на дубочку пряла на соро(чку).

Ой лели-лели,
Питається парень дівку, чи підеш за мене?
Ой не хочу я й за тебе, піду за Іва(на).

Не хочу я за Івана, піду за Пилипа,
Бо в Пилипа в саду липа, буду щодня би(та).

Не хочу я за Пилипа, піду я за Гната,
Бо й у Гната нова хата, буду я й бага(та).

Ой сяду я край віконця виглядати чорноморця,
Чорноморець іде-їде, ще й семеро коней веде.

На восьмому вороному, ще й в жупані голубому, гей,
Я думала він додому, а він їде до Дунаю.

Став він коней напувати, стала вода прибувати,
Стала вода прибувати, чорноморець потопати.

Чорноморець потопає, ще й на милочку гукає, гей,
«Рятуй, рятуй, моя мила, коли вірно любила».

«А я б рада ратувати та й не вмію ж я плавати, гей,
Ой піду ж я між люди, може жаль кому буде».

Поки люди ізбіглися, чорноморець утопився, гей,
Поки люди ізбіглися, чорноморець утопився.

«Пливи, пливи за водою, й остаюся я вдовою,
Пливи, пливи річечками, остаюся з діточками».

Приїзжають до двору, до женіха. Співають там:

Відчиняй, свате, хату,
Відчиняй, свате, хату,
Бо не влізе перезва в хату.
Як не влізе в хату,
То полізе на хату.

В пана хазяєна хорошиї доми, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Застилайте столи, столи килимами, радуйся,
Прийдуть до нас гості – три святих умісті, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Що первиї гості – Святоє Рожество, радуйся,
Святоє Рожество нам радість принесло, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А другії гості – Святоє Васілля, радуйся,
Святоє Васілля – то Божая сила, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А третії гості – сам Іван Хреститель, радуйся,
Сам Іван Хреститель, водою облитий, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Так бувай же здоров, пане-хазяєну, радуйся,
Ой не сам з собою, з дітками, з женою, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Здрастуйте, з праздником, будьте здорові!

Що в Єрусалимі рано задзвонили,
Щедрий вечір, добрий вечір,
І вам, добрим людям, на здоро(в’я).

Там Дєва Марія сина породила,
Щедрий вечір, добрий вечір,
І вам, добрим людям, на здоро(в’я).

Дали йому імя Святоє Васілля,
Шедрий веч(ір).

Святоє Васілля – то Божая сила,

Щедрий вечір, добрий вечір,
І вам, добрим людям, на здоро(в’я).

Дали ж йому імя Святоє Рожество,
Щедрий вечір.

Святоє Рожество нам радость принесло,
Щедрий вечір, добрий вечір,
І вам, добрим людям, на здоро(в’я).

З праздником, будьте здорові!

Раніше, коли дівчина виходила заміж, був такий дуже хороший звичай: старша дружка водила наречену, ходили із шишками, заходили у двір до родичів, до сусідів, кланялися, запрошували на весілля і давали шишку, а із-заді чоловік десять ішло дівчат, дружки, які співали пісні. Ось ми зараз їх проспіваєм.

Ой по нашій вулиці роза цвіте,
Молодая Галочка заміж іде.
Ой казала Галочка: «Заміж й не піду»,
Ой казала Галочка: «Погуляю,
Русою косою пома(ю)». У!

(Ой) ішли же дружечки рядочком,
Та ж повз вишневеньким садочком,
Та й зломили гілочку зелененьку,
Уквітчали Галочку молоде(ньку). У!

Та жив же багач у багатстві,
Та все ж думав про багатство,
Та все ж думав про багатство.

Та жив же багач у хоромах,
А смерть стоїть у порога,
А смерть стоїть у порога.

"Та смерть же ж моя, рідна мати,
Позволь родину зібрати,
Позволь родину зібрати?"

Та ще родина й не зійшлася,
Душа з тєлом розсталася,
Душа з тєлом розсталася.

"Ой смерть моя милослива,
Чого ж ти раньше ни звістила,
Чого ж раньше ни звістила?"

"А я ж тобі ізвіщала,
Тебе дома ни застала,
Тебе дома ни застала".

Ой брязнули ключики на кілочку,
Та сплелися коники на місточку,
Подивися, Вітєчка, у віконце,
Їде твоя Галочка як те со(нце). У!

Ой скупіє тихочани, скупіє,
Построяли вулиці тісніє,
Ні проїхати, ні пройти,
Молодую Галочку провести. І!

(Тихочани – походить від назви однієї з частин с. Некременне – Тихощина – Л.Д.).

Прибирайся, матінко, прибирайся,
Та й до себе гостей сподівайся,
Застилай столи ще і лавки,
Їдуть дружечки-панян(ки).

Їдуть і дружечки-панянки,
Нашої Галочки городян(ки).

Весілля продовжується. Наречених зустрічають батьки, поздоровляють, і починаються знову співи весільних пісень.

(Ой жаль) мені хорошого двору,
Ой жаль мені хорошого двору,
Що нікому ходити по ньо(му).

Одній Галочки було б ходити,
Одній Галочки було б ходити,
Та й та пішла на людей роби(ти).

Та й та пішла на людей робити,
Та й та пішла на людей робити,
Свекрусі та свекрові годи(ти).

Ой свекрусі та й не й угодила,
А свекрусі та й не угодила,
Постіль білу та й не застели(ла).

А свекрові та й не й угодила,
А свекрові та й не й угодила,
На коника та й не підсади(ла).

Їсти хочу, аж серденько в’яне,
Їсти хочу, аж серденько в’яне,
Ріжу хліба, а свекруха ла(є):

«Ти ж, донечко, ще в нас не робила,
Ти ж, донечко, ще в нас не робила,
Кусок хліба ще й не зароби(ла)».

Якби моя рідна ненька знала,
Якби моя рідна ненька знала,
Вона б мені вечерять присла(ла).

Вона б мені вечерять прислала,
Вона б мені вечерять прислала,
Чи місяцем, чи зірнице(ю).

Чи місяцем, чи зірницею,
Чи місяцем, чи зірницею,
Чи братиком, чи сестрице(ю).

В сопілочку грає та й сопілочка
Та й з барвіночка та й оріхове дєнце.

Оріхове дєнце та як заграє,
Та й трава в'яне та й болить моє серце.

Червоная калинонька, не хилися,
Молодая Галочко, не журися,
Ми ж тую калиноньку підведемо,
Ми ж тебе, Галочко, не дамо.

Старший боярин ласий,
Украв кусок м’яса,
Під стил заховався,
М’ясом запихався.
Якби дружки не дивилися,
Всі б бояри подавили(ся). И!

Од столу до порога,
Втоптана дорога,
Бояри втоптали,
Помиї хльоптали.
Старший не напився,
З головою втопив(ся).

(На) комині кружка стояла,
А в ту кружку кішка настяла.
Подайте ту кружку,
Напоїть старшу друж(ку).