Двадцять п’ятого числа як кончили

Коли грали свадьби?

Двадцять п’ятого числа як кончили зимові святки, починають грати свадьби. Вираховують м’ясниці, скільки тижнів, до Великого посту. Тоді сім неділь посту, не можна. Починають грати свадьби за тиждень, як Великдень пройшов, теж до Петрівки, до посту. В піст не грають. Петрівка кончиться – можна свадьби грати. Аж до 12 ноября, а після не можна грати, це Пилипівка піст.

Сватом йдуть батьки, хрещені , жених. До мене приходило п’ять душ сватати. Батьки, він, його брат і жінка. Ну, жених казав ще звечора, що до мене прийдуть сватати. Прийшли, «Здрастуйте!» кажуть. А там хто що каже: чи у вас ягничка, чи теличка. Як мене сватали, кажуть: «У вас є теличка продажня?.» «Є!»» А можна на неї подивитися?» – «Можна! То заходьте у хату!» Тоді свати спочатку заходили у хатину (зараз кажуть прихожа, а тоді хатина була). Вони спочатку стоять у хатині, просяться. Їм кажуть: «Проходьте! Як понравиться теличка, то будем торгувати». Молоду кличуть до столу. Сват каже: «Мені понравилася, а тобі, бабо?» Свекруха кладе на стіл хлібину вона спечена така велика кругла. Батьки сидять навпроти одне одного, а ми молоді в стороні стоїмо. Тільки ми стоїмо – не балакаємо, не можна. Сват питає: «Чи понаравилася тобі теличка, будем торгувати?» «Та понаравилася. А прясти вона вміє?» Я думаю: «О! Я й не сідала за те днище. Мама не пряла. Сіяла тільки трошки льону на нитки, катушечних тоді мало було, то я тільки нитки й вміла прясти. Ой, думаю, що робити? Мати одвічає: «Що ж, свахо! Все вивчила робити. Вивчила й нитки прясти. А полотна ткати не вміє. Наравиться – беріть, не наравиться – не беріть.» А сват каже: «Ладно! Що не вміє – аби охота була – научиться! А ти, Петро?» «А хоч вміє – хоч не вміє – я візьму Веру». Сіли повечеряли, ми з Петром знялись – пішли: тоді вже можна спати, а батьки сидять договоряються, на коли свадьба.