| Рубрики: |
Вʼязання колодки
|
|---|---|
| Населений пункт: | с. Геніївка, Зміївський район, Харківська область |
| Респонденти: | Ковальова Софія Іванівна (1911) |
| Збирачі: | Дмитро Лебединський, Олена Балака |
| Дата запису: | 01.11.1991 |
| Транскриптори: | Вікторія Гавриленко |
Казали, напримєр, як я живу без чоловіка, то мені приносят в’яжуть колодку, шо я не вийшла заміж. Дівка ілі я вдова, напримєр. Я не вийшла заміж до Масляної, значить мені приносят колодку: чи то на плаття, чи платок, чи там ще шо-нібудь таке, в’яжуть. А я вже ставлю тоді.
А хто це приходив в’язати?
Хто придумає. Чи то сусіди, чи родичі, чи хто це придумає. Зо мною посидіти погуляти цей день. От. А я тоді вже накриваю стіл, ставлю водку там, закуску, все. Угощаю їх і все.
Було таке шо колодку прив’язували?
Обикновенний пеньок, колоду, да.
І чим прив’язували?
Верьовкою. Оце волочуть три-чотирі мужика, буває й пять. От їм хочеться зайти, там знають, кому в’язати, випити. Вони шукають чепу, от колодку, приходят і кажут: «У тебе дві дівки, чи там одна. Чьо ти не віддала заміж?» Матері, чи кому там другому, чи батьку. Хто дома єсть, кого застанут: може дівка, може мати, може батько, може й бабуся. «Бабусю, у вас єсть тут така, шо должна вийти заміж. Чого вона не вийшла?» І прив’язують колоду. А бабуся каже: «Так шо ж ви саму колоду прив’язали? Хоч би ж чи на спідницю, чи на хвартух». «Ми це зробимо». Вертаються, дето шото достают, купуют. Приносять, прив’язують. Бабуся ставе на стіл, четверті тоді були, бутилка така висока.
