Перший день вирубали гільце таке

Перший день вирубали гільце таке, як ну з вишні, з чорнокленка, де уже цвіте. Ну з любої деревини можно вирубувать, яку можно було вирубати. Наряжали її там, вішали цвіти разні, лєнти, намисто вішали таке, украшали. Рожі ото цвіли красиві. Я ж кажу, цвітами разними. А потом же ж тут під гільце і ягоди рвали, ото де по дві й вішали на гілочки скрізь. Сами наряжалися у віночки, на вуха вмісто сережок вішали по дві ягодки. Лєнти, все таке, наряжалися. Ну дітвара большинство це ж. А потім уже… сходні вечером погуляли. Кругом оцього гільця ходили, співали пісню. За руки беруться.

Бистро ходять?

Спокойно. Повільно. А вечером тоді вже, як погуляють, беруть це ж гільце, уже познімають із його оце все, канхвети там як вішали, чи кісники, намисто там вішали таке. Це познімають. А з цвітами несуть. І раньше були копанки. Ну копають яму таке широке і прали білизну там, у цій копанці. І несуть у цю копанку його топлять. А утром, на другий день же ж («Сьогодні Івана, а завтра – Купала»), утром ідуть це гільце витягають і ті же ж, дітвара, гуляють.

Як гільце звалось?

Так і казали – «Купа́ло».

А вінки кидали, чий вінок утоне?

Ну це вже дівки кидали. На воду. Як втопиться оцей вінок, кажуть, то й не вийде заміж, швидко вмре. Оце такі примєти. А як вінок поплів, чуть лі не пляшут усі, боже, раді, шо он тії поплів вінок. А остальні бояться. Кинуть нєсколько штук, а тоді бояться. «А як мій утопиться, і я втоплюся або…»

Оце деревце, як воно звалось?

Купало. … Встають і несуть топити до схід сонця.

Як його топлять, хто це несе топити?

Діти саме, діти несуть і топлять.