Раньче кумів вибирали ну кого ви схочете

Раньче кумів вибирали ну кого ви схочете, того і кличете. Дитинка народилася, наутро баба роділю скупала. Ловіть петуха, несіть до батюшки, батюшка дає молитву. І от який празник уперед буде, він назначає вашому чи там моєму рождєнному імено. Хоч дєвочка, хоч мальчік. … От у мене дєдушка, дєдушка, значить, вони не давали мірку, чи там шо батюшці. Ну пішла бабушка, приходе й каже… Мати не спросила, яке імено дати. Ну й приходе додому ж. Бабушка питається. А вона каже: «Та не сказав він, як буде звати». А він там в них один син. Дочок чотири чи п’ять, а син один. Ну взяли ж кумів, послали ж куми. Тоді оце двоє й усе, більш не було нікого. Ну принесли ж кум і кума дитинку ту, тільки через поріг – кладуть на кожух дитину. І шоб мати вставала брала дитинку. Ну мати ж устає, та й підходе, їй каже, шо як же ж звати? «А він дав імено Саакій». Дєдушкі, моєму прадіду. Мати впала, потіряла сознаніє. Шо ж це таке, один син і отаке імено. А куми тоді злякалися, та й кажуть: «Ну чого ж уже ти такечко?». Давай вже її піднімати: «Ми назвемо його другим ім’ям, а хай він у бомазі так буде записаний».