Колись поки я була малою

Колись поки я була малою, Купала справляли дуже буйно. Я була отака завбільшки, були всі од мене більші. Було оце на Купала справляєм же ж. Сідаєм же ж вечером і вечерять сідаєм, картошка вже молода була всігда. … А тоді ідемо… там у нас, як їхать, по ту сторону, там місток. Воно називається «місток». І ото там у тім містку купалися од отакого, до отакого бовтались, всі на світі в тій воді. І там такий воно не пісок, а таке, як глей. Ото з того глею робили ми Івана і Маринку. Ну глей воно, понімаєте, не таке воно, як глина, і не таке воно, як пісок. Воно таке синювате, а воно держалося купи ловко. Пісок же розсипається, глина липне дуже до рук. А глей той, він такий синюватий і дуже ловко з його було ліпить. Ото ми з його ліпили Івана і Маринку. Воно таке, держалось воно купи. І співали: «Іван купал у воду впав, а Марина витягала, та й сама у воду впала». Кидали ж Івана того, а тоді кидали і Марину слідом. У вінках, Марину ту вінками, квітками обквітчували. Жоржина. А тоді посеред села костер розводили, це ще невелика я була. Через цей костер плигали. Один великий, і ото плигали через той костер. Хто переплигував, хто падав у огонь, вилазив тоді.

А хороводи не водили кругом того костра?

Може й ходили співали, ну це давнє діло, я вже забула, шо співали.

Івана з штанцями робили? З чого воно видно, що то чоловік, а то – Маринка?

Ну на неї ж вінок на голову чіпляли, ми робили ж із квіток вінок їй.

А що робили з цими ляльками?

Кидали в воду.

А до того, ходили з ними?

Ні, не ходили, на березі вони лежали. А ми вінки плели такі, вінки, і пускали на воду, ішли й плакали.

З яких квітів можна купальські вінки плести?

Ну усякі, жоржини, всякі.

Можна і садові й польові брати?

І садові й польові.