Скриню везли після обід

Скриню везли після обід. Наряжають від молодого хороших людей, бойких таких, сміливих. Запрягають коні, коні красиво наряжають, у цвіти. Брички цвітами вкрашають, і сіла кучір. На оцій буде постіль, на оцій – скриня там, чи то стулки дадуть, чи то стіл, то вже багата нєвєста. Ідуть до молодої по постіль. Приїхали. Поки вони постіль тутечка й одкупили: тому – то, тому – то, по договору! На скрині сидить брат обов’язково, як не брат – то зять. А не зять – так молодий дядько нежонатий. ( Для нього – В.О.) на палку роблять такий реп’яхів комок, він сидить, підперся. Жених же приходе, відплачує за скриню. Ну там трошки пошелестить грошима, а брат йому відповідає: «Е, за ці гроші я скриню не віддам – не віддам! Моя сестра не спала, на придане дбала, рушнички вишивала та в скриню складала. А я тобі за копійки віддам? Не віддам!» То він подовбеться іще там у кишені, ще достане там, трошки добаве, подходе: «А за ці віддаси?» «Не віддам!» Він розмахує тою (палицею з реп’яхами – В.О.) і каже: «Ти думаєш, легко нам сестра досталася? Я ж горобців драв, сестру годував, а тобі за копійки віддам? Не віддам!» Та в чуба молодому цими реп’яхами! Бува так, що чуб і влипнеться цими реп’яхами! Ну договорються, він добаве, віддають. Там дід сидить, там баба сидить. Поки в хаті порядилися, поки відкупилися – а там ворота перегородили. Не пускають! І всім, чим попало завалять вулицю. Нема проходу! Треба викуп. Несуть водку, чи там пиво, шишки, дають. Розгородили. Розгородили – поїхали. І як ті, що забирають постіль, виїзджають за ворота, сидять на возі, то матері молодої співають: «Загрібай, мати, жар, жар, коли тобі дочки жаль, жаль".