​Про собачий хлібк

Про собачий хліб. Моя тітка завжди говорить мені, що собаці треба давати хліб. «Чому?» - запитую її. І ось що вона розповіла. Ще колись давним-давно колосок був зовсім не такий, як зараз: зерно було від самої землі до краю по всьому стеблу. Святий Петро переодягнувся в стару одіж, взяв з собою старця, та й каже: «Зараз пройдемо по селу і подивимося, у чим люди нуждаються». Підходять до одного двору, там стоїть чоловік. Старці просять в нього милостині. Чоловік розсердився. Виніс хлібину і кинув через забор. А собака в дворі розривалася від гавкату. В другому дворі плакала дитина, а біля неї поралася молода жінка. Вона одрізала окраєць, підтерла дитині зад і кинула старцям. Собака почала гавкати щодуху. Тоді й подумав святий, що хліб в людей лишній, коли вони поводяться так з ним, і треба його урізати. Послухав Святий гавкіт та й вирішив: «Оставимо собачу долю». З тої пори зерна на стеблі стало тільки на кінці. І тепер люди їдять собачий хліб.