Снідать приносили і ото ж гуляли

Снідать приносили і ото ж гуляли. Хто шо приносили. Всі сідали, й молодих родичі, гуляли, й за столом сиділи молоді́.

А не наряжалися?

Наряжалися! Оці, шо несли снідать, наряжалися: і сорочки виши́вані, й платки здорові цвітасті, і врачами, і шо хоч було. Молоді́ (люди – В.Г.) не йшли, тільки старі (старші). Не молодьож. Такі не йшли. Бо казали: «Як прийдеш – намажем пику сажою». Не ходили, в перезву́ діти не ходили. (Ще в неділю молода везла свекрусі фартух) із канхветами. Везли. А тоді ж вона роздавала, свекруха роздавала людім, хто там гуляв. Ото ж фартух і ряднинку, шоб свекруху колихали.

Чи її справді в ряднині колихали?

Колихали, й батька, й матір, і хрещених. Клали й ото гуртом, аж підлітали хто куди. Ходили до самої середи гуляли. У середу вигрібали, кажуть, з хати, та тамечка з двора вимітали. І ото ж возили до магазіна матір і батька, й хрещених. Возок наряжали, такі дуги робили, уряжали. І возили до магазіна, купували їм подарок за те, шо шанували. Та поперекидають, спіціально. То вже через тиждень аж розкльо́вини. Молода йшла до матері в гості, а тоді ж і до сватів йшли, подивитися як. Вони так і називаються «розкльо́вини». Колись називалися «розігля́дини», а тоді стали казать «розкльо́вини». Ну конець свайбі ж.