У мене дитинства не було

1) У мене дитинства не було. Моє дитинство було до пяти год, а в пять год моє дитинство кончілося. Мені пяти год не було, як розкуркурили. У сінтябрі міні пять год, а в августі вже змолотили весь хліб. (Прийшли актівісти – Н.О.) Розкрили сараї, клуні, все позабирали, кучі соломи пооставалися. Я зараз як згадаю… Може міні й гріх, а я, як згадаю актівіста, а мене всю тіпає. Сиджу на лижанці, граюся ляльками. А дєдушка в вікно виглянув, та й каже: «Ой, актівісти йдуть. Це до нас». Актівісти приходять, у хату зайшли і дивляться де шо. А тітка моя, 18 год було, нарядилася, наділа нову спідницю, кохту, платочком запнулася і ботінки вбула нові. І одна актівістка кинулась роззувати її. А актівіст помогав шнурки роз’язувати. Я кричала на всю хату не своїм голосом, бабуся тужила, а тітка плакала. Осталась простоволоса і боса. І та ж актівістка 10 год лежала паралізована, руки й ноги одібрало. Над вікном лежить, а дивиться, шо моя тітка йде понад вікном. А вона й каже на свою дочку: «Насте, піди погукай Марусю. Я в неї прощєнія попросю». Та гукнула, тітка заходе: «Здрастуйте!» «Здрастуйте!» «Манічка, ріднесенька, прости мене грішницю», а тітка й каже: «Тьотко, я вас давним-давно простила, а чі Бог вас простить, я цього вже не знаю». При слові актівіст мене і зараз тіпає.

2) Мати благословляла іконами. І ті ікони у нас стояли у кутку святому до самої евакуації у 43-му году. А ми все в погріб іскидали, уже виїжжяти зовсім. А мама каже: «Ой, Боже, а ікони забула ж прибрати в погріб» Тіки стала на поріг, а тут солдат, каже: «Хазяйка, цього не роби, хай ікони твій куточок бережуть». Приходим, через сім місяців вернулись ми. Одна ікона стоїть, а одна стоїть розбита. І зараз ця ікона у Саші (онук – Н.О.).

3) Я оце прийду (додому – Н.О.) і кажу: «Дєдушка, Вуд, браге і зуда Нашій комуні вже буде … труба». А дід: «Ой, Боже, хто тобі сказав? Тебе посадять і мене посадять». «Дєдушка, всі на вулиці кричать, і я вивчіла».

4) У мене перша ялинка була знаєте з чого? Пішла, це в 45-му году (1945 рік – Н.О.), сьомий клас же кончала. Пішла, вже смеркає, батько з роботи приїхав, а мене нема, а я по ялинку пішла. Двоє взяли санчата в школу ялинку привезти, а я й собі ялинку. А чім же прикрашати? Батько фольги привіз, ми насіння гарбузового накрасили, там і красне й зелене було. Шипшина була, нанизана на нитку. Так півлимана дітвори приходило дивитися на ту ялинку. Діти ж не бачіли. Воно ж нема ніде нічого.