Оце сватання, оце заручини

Оце сватання, оце заручини. Оце ж кажуть – дівчина заручена. А потім начинається весілля. Дальше я розкажу, як готувалися до свадьби. Весілля у суботу і в неділю тещу ведуть. А в п’ятницю пекли коровай. Готовились дріжджі з хмелю. Заварювали хміль, туди трошки муки бросали, оно вистоювалось, хорошо вимішували, клали туди спиртові дрожжі, і сходили дрожжі. Дрожжі ці цідили на сито, туди клали сметану, масло, сахарь, били яічки, і замішували тісто на коровай і на шишки. Замісили, сходе тісто. А хлопці – бояри називались, співають боярам пісню: «До бору, бояри до бору». Проспівали боярам, тісто зійшло. Молода з дружками іде по селу, по всіх сусідах. Низько кланяються і кажуть: «Сусідонька дорогенька, прислали нас батько, прислали нас мати, і я вас прошу – приходьте до мене на шишки та на коровай. Будемо коровай ліпити і шишки дбати!» Сходяться сусіди, ліплять коровай. Піч горить, дрова наколені, дружки накололи. Все це тєсто висажується – от такої! Піч нагоріла, починають співати: «А в нашої печі золотії плечі». Несуть коровай до печі. Садовлять його, вигрібають жар з печі, готовлять коровай. Коровай спікся, підкидають ще трошки дров, бо на коровай здорово піч напікають, отакий коровай, а шишка маненька. Прокидають ще трішки дровець, за тим зойшли шишки, ставлять, печуть шишки. Попекли, вибирають, шишки складають. А дружки і сусіди, які коровай і шишки ліпили, співають: «Казав же ж ти, мій батенько». Складають і співають. Кончиться це, починають готуватися до свадьби.