​Ось, ідуть по придане

Ось, ідуть по придане, ну,брати там, сестри в неї. Кожен зна свій наряд – що йому робити на цій свадьбі. Те сіда на подушки, те сіда на сундук, і оце вони домовляються на оглядинах – що кому дарити, за шо. Брат, він сіда, старший там чи менший, сіда на сундук. Беруть таку палку длінну, на палку отакий клочок реп’яхів чи прядиво, і от,значить, сидить він. А цей же прийде, кошельком трусе, а дає копійки, молодий. А той каже: «Е, за копійки я сестру не отдам, я горобців драв і сестру годував, а тобі дурно віддам? Не віддам!» а той щось добаве, а той каже: «Відійди, відійди!» а сам реп’яхами й йому до чуба, до чуба і ото він відійде. А тоді уж добавлять, добавлять, а то ж треба подратувати. Це було у нас в селі обичай такий: бабушці старій – платок теплий, такі були шалі. Бабушці платок – такі були кашемірові шалі чи такий теплий. Дідові – руковиці кожушані, це як обачно. Чи там і капелюх або пояси, кушаки були такі – дідові – пояс. Ну – батькові – шо там – чи сорочка, чи на сорочку. Матері – плаття чи на плаття. Сестрі – тухлі, чи там на тухлі, чи там косинку гарну, чи якусь хустинку гарну, як є менші. На оглядинах домовлялись, скільки давати за квітку. Саме було – червінець. Кажуть – за квітку – червінець. Кладуть квітку на тарілку.