​Було колись нарубають верби

Було колись нарубають верби, кладуть у церкві, а тоді батюшка мирує, і дає вербу. Колись же так, хрестик пише на лобі, оливкою. І дає там гилку чи дві, хто скіки попросе. Тоді приходють із церкви, у хаті поставлють у святий вугол, і стоїть вербичка. А весною тоді як виганяють уже худобу, так ото беруть той прутик і б’ють (легенько – Н.О.) корову, гонють свяченою вербичкою. Як приходють із церкви з вербою, хто дома, того начінають вербою бить і кажуть:

Верба б’є, не я б’ю,

Через тиждень – Великдень

От недалечко червоне яєчко.