Як кішка з мишкою вдвох хазяйство вели

Познайомилися одного разу кішка з мишкою. І кішка лестилась до мишки і каже їй:
– Нада нам з тобою дружбу завести та щоб так, щоб ми разом з тобою і в горі, і в радощах були.

Мишка згодилася. І почали вони вдвох і гуляти, і працювати… Але ось нагодилась зима. І каже кішка:

– Треба нам з тобою, люба моя, зробити запаси на зиму. Але тобі, мишко, не треба нікуди ходити! Бо всюди стоять мишоловки та пастки на тебе. Ти сиди дома, а я зроблю який-небудь запас.

Ходила, ходила кішка, ходила, ходила, сама наїлася всього там смачненького: і мнясця свіженького, і ковбаски, а мишці купила горщечок жиру. Приносить до неї, поставила і каже:
– Ось, мишко, нам запас на всю зиму, а на більше мені грошей не хватило.

Ну мишка повірила і каже:
– Треба ж нам його кудись сховати, так, щоб ніхто не бачив.

Кішка їй і каже:

– Найкраще місце – це в церкві. Підемо поставимо горщечок у церкві, там його ніхто не знайде і ніхто не займе.

Пішла кішка, сховала горщечок у церкві, а мишка сидить у нірці, прибирається, щоб кішка, як прийшла після роботи, могла відпочити. Кішка ж приходе і каже мишці:

– Давай цей горщечок не будемо чипати, поки не стане такий день, коли в нас нічого вже їсти не буде?

Мишка:
– Згода, – каже, – згода, ти добре його заховала?

Кішка каже:

– Добре.

Ну от вони живуть, живуть, живуть, живуть… Кішка якось ходила, ходила і щось такого ласенького захотілося. А вже надворі зима, холодно, сніг випав. Мишка біга по нірці та й збірає соломинки, щоб піч розпалити. А кішка дума: “Ну що б його такого смачненького зʼїсти?”. І каже мишці:
– Мишко, ти знаєш, я піду до своєї тітки, яку я бачила ось недавно. Вона мене кличе на хрестини.

Мишка повірила і каже:

– Ну йди на хрестини, чому б і ні? До тітки ж…

Кішка хутенько зібралася і побігла, побігла, тільки хвостик линув. Побігла ж вона не до своєї тітки, а побігла вона погуляла по селу, полазила усюди, а потім шмиг в церкву, та до горщечка з жиром. Зʼїла всю верхушечку, та ще й погуляла по сніжочку,о близькала собі лапки, вмилась і приходить додому. Мишка тим часом розпалила піч, попекла хліба і чекає сидить кішку. Заходить кішка, а мишка їй:
– Ну чого ти так забарилася? Я тебе чекаю, чекаю і борщ уже захолов, а ти усе забарилася! Ну хто там народився? Яке там імʼя придумали для дитиночки?

Кішка, не довго думаючи, та й каже:

– Та Початочком назвали кошеня.

Мишка здвигнула плечима:

– Щось таке рідке імʼя… рідкісне, рідкісне, мабуть, заморське!

Кішка:

– Та заморське, заморське!

Схотілось знову якось кішці поласувати жирком, сподобалось. От вона ходила кругом мишки, ходила, ходила і каже:

– Мишко, ти знаєш, побудь іще один разочок дома сама. А я збігаю, я он бачила свою сестру, то вона мене кликала на хрестини.

Мишка згодилася. А кішка, не довго думаючи, тільки з нірки і зразу в церкву шмиг. Зʼїла до половини з горщечка жир, облизькалась, вмилася, причепурилася, нагулялася на сніжку і додому. Приходе, а мишка в неї:

– Ну що, як назвали дитинку?

А кішка:

– Та Серединкою дитинку назвали.

Мишка знову здвигнула плечима, і дивиться на кішку, і каже:

– Мотре, та чи можна ж так дитину називать? Та що ж це за імʼя? То Початочок, то Серединка!

А кішка скоренько, скоренько, як же ж викрутиться?

– Та Серединка, тому що середнє кошеня.

– Ааа, – каже мишка, – середнє, ну то й ладно.

Посідали вони повечеряли і жиють дальше. Пройшов деякий час і знову кішці захотілося поласувати жиром. Ось вона каже:

– Мишко, ось я зараз піду трошечки погуляю. Ти вже посидь дома трошки.

– Ну добре, посижу – каже мишка.

Пішла кішка погуляла, погуляла, але скоренько так, повертається така заклопотана і до мишки відразу:

– Мишко, а, мишко!

Мишка:

– Що, кішечко?

– Та ось я бачила свого братика, а він мене на хрестини кличе.

Мишка каже:

– Боже ж мій, скільки ж ти будеш дітей хрестити? Ну вже йди!

І побігла кішечка скоресенько до церкви та виїла весь жир з горщечка, вилизькала його, аж блищить на сонці, як дзеркало. Потім вмилася, причерпурилася, викачалася в сніжку і повертається додому, аж облизується. Мишка її питає:
– Ну що, як назвали дитиночку?

– Назвали..

– Та як?

– Та... Остаточком!

– А як це Остаточок? То було Початочок, то Серединка – це зрозуміло. А як же Остаточок? Це ж не можна так!

А кішка:

– Та ось і я їм казала, що не можна так, але назвали.

– Ну добре…

Полягали вони спати. З того часу вже ніхто не кликав кішку на хрестини. Жили вони, жили… Ось мишка вже всі ті запаси, що були в неї в нірці, вже все вони поїли і каже кішці:

– Кішечко, а памʼятаєш, ми з тобою восени сховали горщечок з жиром у церкві? А в нас вже й поїсти нічого. Пішли візьмемо його, вже буде нам щось попоїсти.

Ну кішечка туди-сюди, як же ж викрутиться? Але вже ніяк, вже притисла її мишка.

– Ну, – каже, – ладно! Сідай мені на спину, щоб ти там не замерзла, по снігу йдучи.

Мишка залізла їй на спину, сіла там, сховалась там у хутрі її та й поїхали вони. Їдуть, їдуть, прийшли до церкви. Витягають вони горщечок, а він пустий! Пустий-пустісінькій, аж вітер гуляє. Мишка каже:

– Ой, а що ж це таке?
А тоді як глянула на кішку, а вона ж облизькується.

– Ааа, тепер мені зрозуміло, що це в тебе були за хрестини, що це в тебе за Початочки, Серединки та Остаточки! Зʼїла без мене! Ось ти така!

А кішка як зашипить:

– Та замовкни!, – кричить. Якщо ти ще хоч слово скажеш, я тебе зʼїм!

А мишка шмиг у нірку і сховалася. Ось тепер з того часу і не дружать кішка з мишкою. Бо хитрунка-кішка обманула мишку-простоту. І досі вони ворогують, і досі кішка сидить і чекає на мишку під ніркою, щоб схопить її і зʼїсти, як той горщечок з жиром.