Про голе телятко

Був собі дід та баба, та було в них Голе телятко. Каже баба:
– Заведи, діду, це телятко у ліс.
А дід каже:
– Да лучче я його викормлю. А може зарізали б його?
– Та не хо-о-о-чу, – каже баба, – заведи – та й все.
Но, то дід взяв Голе телятко, завів його у ліс. А холодно було. Осінь вже була, сніг вже падав. Та й покинув його там. Пішло Голе телятко лісом. Іде, іде. Бач – Кабан назустріч. Каже:
– Драстуй, телятко, хро-хро, – каже кабан. – Драствуй. Куди ти ідеш?
– А куди очі, туди і йду.
Ото так. Ідуть, ідуть. Кажуть: «Давай разом іти». Бачуть, біжить такий Півень – общуплений такий, поганючий. Голе телятко, Кабан до нього, а він каже:
– Підождіть мене, підождіть!
Ну, поздоровкалися: «Здрастуйте!». Ну, хоч очі куди іти не знають, пішли утрьох вже шляхом. Йшли вони, йшли: Голе телятко, Кабан, Півник. Бачуть, біжить їм назустріч Качур такий. Голе телятко, Кабан, Півник. Та й отой Качур і каже:
– Підождіть мене, я з вами піду.
Ну, ото так, ну-ну, ідуть, куди шлях веде, куди очі дивляться. Йдуть, йдуть. Бачуть, ото шось скаче. Кабан та й каже:
– Голе телятко, Півник, Качур, то шо там скаче по дорозі?
Не роздивилися шо, пішли далі. Ідуть, ідуть. Зайшли у ліс. Холодно, листя мете, сніг, виє все. А Кабан говорить:
– Давайте будемо хату будувати.
Збудували хату, хату хорошу, поздоровкалися всі. У хату ввійшли. Стали жити усі, як слід. А тут на них – вовки. А Кабан був такий сильний (мати казала), шо він отіх вовків як висолопився, як захо-о-орхав, захо-о-орхав, то всі перелякалися. А Качур як закряче, закряче. Ну, Півник закукурікав. Ото так було, ну, страшно було у лісі. Ну, шо робити. Ото Голе телятко вирішило найголовнішим стати серед них. І погнало отіх всіх вовків, далеко погнало. (Ми ото, діти, як до цього міста дойдемо, аж пожмимаємся всі, бо страшно, бо вовки ж отих усіх з’їдять). А Голе телятко каже:
– Нічого, ви тільки хату не відкривайте, шоб нікого не допустити туди.
Ну от, ну, значить так було діло. Ото вони сидять там, а думає Голе телятко: «Наробить Качур крику, прибіжать звіри і пропаде все. Треба одчинити двері». Одчинили. Ну, топлять вони, а, каже, то ще холодно то й холодно. Голе телятко все одно двері одчинив: «Краще хай будуть відчинени, щоб легше було від вовків тікати». Одчинили, вже всі зібралися. А тут два вовки знову до них. Постривайте, вовки. Побігали вони під двирима, побігали. Та так перелякалися, шо геть пішли, бо один каже:
– Лізь ти уперед!
А другий вовк каже:
– Ні, ти лізь!
(Ото мати нам завжди казала, шо ми ото як починаємо сваритися, то як вовки, то як вовки, то один да другому дороги не дамо). Ото поліз один. Як побачив Голе телятко та Кабана, та ото шо Півник там – та й шо зубами вовк клацає, та так перелякався, так. А Півник і кричить:
– Подай його сюди! Подай вовка!
А Качур кричить:
– Так, так, так вовкові!
Ну, насилу вовки з переляку вирвалися. Але звідки по коліна у грязюці, у снігу, та й побігли. А Півень їм вслід:
– Кукуріку! Кукуріку!

(Ото мати так казала: «Якшо всі укупі будемо, то й вовків не страшно побити». Оце пам’ятаю).