Коза-дереза

Як жив собі дід та баба. Баба й каже:

– Діду, давай, навєрно, купим козу та буде в нас своє молочко.
Порадились дід і баба, поїхали на базарь, купили дві кози аж, пригнали додому. Ну, на утро, кому ж нада пасти козу.
– Гони ти, Іванко.
В їх було двойко дєток – Іванко й Оленка. Дід каже:
– Гони ти, Івасику, козочку пасти.
Івасик погнав козочку пасти, хоть дві козочки. Пасе-пасе – та й напоє, пасе-пасе – та й напоє, і в дудочку пограє, а вечором гоне додому. Дід став на воротях у червоних чоботях з золотим кийком та й питає:
– Кози мої милі, кози дорогії, чи ви пили, чи ви їли?
Одна коза така вредна була, протівна.
– Ме-е-е! Ні, дідусю, ми не пили, ми не їли. Бігли через лісочок, вхватили води, кленовий листочок. Бігли через гребельку, вхватили води капельку – тільки пили, тіки їли.
Ах ти ж, клята така коза!
Узяв, на Іванка:
– Так це ти не напас – коза голодна!
Набив його, побив-побив і вигнав із двору його:
– Іди, шоб я тебе й не бачив!
На друге утро каже Оленці:
– Ну, тепер, Оленко, гони ти козочку пасти.
Погнала Оленка. Пасе-пасе – та й напоє, пасе-пасе – та й напоє, і в дудочку пограє. І де вона тіки не пасла: де ямоча, де який рівчачок, скрізь обійшла з тією козочкою, годила все їй. Вечером пригнали додому. Дід став на воротях в червоних чоботях з золотим кийком і питає:
– Кози мої милі, кози дорогії, чи ви пили, чи ви їли?
А ця протівнюща:
– Ме-е-е! Ми не пили й ми не їли. Бігли через лісочок – вхопили кленовий листочок, бігли через гребельку – вхватили води капельку – тіки пили, тіки їли.
Я розсердивсь дід і на Оленку, і Оленку побив:
– Ах, ти сяка-така, так ти тоже така, я і Івасик! Напасла козочок. Іди з мого двору, шоб я тебе й не бачив!
Вигнав і Оленку. Ну, на третій день каже:
– Ну шо ж, бабо, тепер гони ти козу пасти, кози пасти.
Погнала баба ці козочки пасти. Пасе-пасе – та й напоє, пасе-пасе – та й напоє, та й в лісочок погоне, та за лісочком, та скрізь обійшла з ними. Понапасювала, як бебехи такі йдуть з попасу. Пригнали додому. Дід став на воротях в червоних чоботях і питає:
– Кози мої милі, кози дорогії, чи ви пили, чи ви їли?
А коза противнюща:
– Ме-е-е! Ми не пили, ми не їли. Бігли через лісочок – вхватили кленовий листочок, бігли через гребельку – вхватили води капельку – тільки пили, тіки їли.
– Ах, баба, так ти тоже така! Шо ж ти робила, шо ти козочок не напасла!? Одна козочка не напаслася. Диви, як вона проситься, шо ти не напасла її!
Узяв і бабу побив:
– Іди, йди з мого двору за ними, як ви всі такі неслухняні лодарі!
На другий день дід каже:
– Ну, погоню ж я сам.
Погнав, узяв мотику, погнав дід козу. Пригнав їх у лісок. Скрізь пасе-пасе, де тіки й не пас, де він їх тіки не ганяв: де лучча травка, де лучча, чистіша водичка – там і дід з козами. Напас їх, аж лопаються. Вечером гоне додому, а сам швиденько-швиденько угнав їх у слободу, а сам швиденько городами, городами та й став на воротях у червоних чоботях з золотим кийком і питає:

– Кози мої милі, кози дорогії, чи ви пили, чи ви їли?
А ця ж коза протівнюща вибігає сама перва:
– Ме-е-е! Ми не пили, ми не їли. Бігли через гребельку – вхватили води капельку, бігли через лісочок – вхватили кленовий листочок – тіки пили, тіки їли.
– Ах ти ж, клята коза! Так ти мені всю дорогу оце брехала, все времня!? Я сімню через тебе розігнав, а ти мені так брехала! Ну я ж тебе, – каже, – зараз заріжу!
Узяв її, прив’язав до колони, а сам пішов ножі точить, різать козу. Ця ж коза одірвалась, баче, шо непереливки. Одірвалася і побігла, і прямо в Лисичкину-сестричкину хатку. Прибігає, заскочила в хатку, лягла на піч і лежить. Ось прибігає Зайчик-Степанчик, а приходе ж лисичка до своєї хатки. Стук-стук – закрито, стук-стук – закрито.
– А хто-хто в моїй хаткі?
– Я Коза-дереза, пів бока луплена, за три копи куплена. Тупу-тупу ножками, сколю тебе рожками, лапками загребу, хвостиком замету – тут тобі смерть!
– Ой Боже, де ж я буду зімувать? А хто же мою хатку заняв?
Сіла на призьбочку та й плаче. Коли це біжить Зайчик-стрибаньчик, і до лисичкиної хатки.
– А чого ти, Лисичко-сестричко, плачеш?
– Та як же мені не плакать, як щось у моїй хатці?
– Ходім, я вижену.
– Та ні, не виженеш. І я гнала – не вигнала, і ти не виженеш.
– Ану, ходім!
Прийшли до хатки. Стук-стук у двері – мовчить.
– А хто-хто в лисичкиній хатці?
– Я Коза-дереза, пів бока луплена, за три копи куплена, тупу-тупу ножками, сколю тебе рожками, лапками загребу, хвостиком замету – тут тобі смерть!
– Ой, – каже, – це щось страшне таке. Ну, – каже зайчик, – я боюся.
І побіг до лісу. А лисичка сидить та й плаче. Коли це біжить Вовчік-братик і до лисички:
– А чого ти, Лисичко-сестричко, плачеш?
– Як же мені не плакати, якщо хтось у моїй хатці?
– Та ходім, я вижену!
– Та куди ти виженеш? Я гнала – не вигнала, зайчик гнав – не вигнав, та й ти не виженеш.
– Ходім, виженем!
Пішли вони з вовком. Підійшли. Вовк стук-грюк – не одкриває.
– А хто-хто в лисичиній хатці?
А Коза-дереза:
– Я Коза-дереза, пів бока луплена, за три копи куплена. Тупу-тупу ножками, сколю тебе рожками, лапками загребу, хвостиком замету – тут тобі й смерть!
– О, це шось страшне, я боюсь, – каже вовк.
І почимчикував до лісу. Лисичка сидить же, плаче. Коли це іде Кабан-іклан і собі:
– Хро-хро-хро-хро! А чого ти, Лисичко-сестричко, плачеш?
– Як же мені, Кабанчику-ікланчику, не плакать, як щось у моїй хатці?
– Ходім, я вижену.
– І не виженеш. Я гнала – не вигнала, зайчик гнав – не вигнав, Вовчик-братік наш не вигнав, то й ти не виженеш.
– Ходім, виженем.
І пішли до лисичкиної хати. Приходять. Кабан:
– Хрю-хрю-хрю!
В двері стук-стук.
– А хто-хто в лисичкиній хатці?
– Я Коза-дереза, пів бока луплена, за три копи куплена. Тупу-тупу ножками, сколю тебе рожками, лапками загребу, хвостиком замету – тут тобі смерть!
– Ой, це, – каже, – шось таке страшне.
І побіг Кабан-іклан, в ліс потупцював. А лисичка і плаче. Сидить, уже вечоріє, а вона сидить і плаче. Де ж їй ночувать? Коли це тріщать кущі – мишка кацолапий іде, та до лисички:
– А чого ти, Лисичко-сестричко, плачеш?
– Як же мині, мишка, не плакать, як щось у моїй хатці?
– Ходім я вижену!
– Ні, не виженеш. Я виганяла – не вигнала, зайчик виганяв – не вигнав, Вовчик-братик гнав – не вигнав, Кабанчик-ікланчик гнав – не вигнав, то й ти не виженеш.
– Ану, ходім, виженем!
Пішли. Він навалився на підвіконня:
– А хто-хто в лисичкиній хатці?
– Я Коза-дереза, пів бока луплена, за три копи куплена. Тупу-тупу ножками, сколю тебе рожками, лапками загребу, хвостиком замету – тут тобі смерть!
– О-о, це шось таке страшне, я то боюся.
Та й почимчикував, тіки кущі тріщать у лісі. Коли це летить Питушок-золотой гребішок:
– Кукаріку! А чого ти, лисичко-сестричко, плачеш?
– Як же мені, Півнику-братику, не плакать, коли щось у моїй хатці?
– Ходім, я вижену.
– Ні, не виженеш. Куди тобі, Петушок-золотой гребішок, вигнать. Я виганяла – не вигнала, Зайчик-стрибанчик гнав – не вигнав, Вовчик-братик гнав – не вигнав, Кабан-іклан гнав – не вигнав, Мишка кацолапий гнав – і той не вигнав. Куди тобі вигнать?
– Ану, ходім, може й виженем.
Підходять до того, він став на підвіконні та як закричить:
– Кукуріку!
А Козочка як злякалася, як стриболяснула з печі – і побила плечі. Стрибнула додолу і вбилася, і більш не встала. А Петушок-золотой гребішок і Лисичка-сестричка зайшли в хатку, викинули її, витягли її з хати, а сами стали жить-поживать і добра наживать.