Рукавичка

Ішов дід лісом та й загубив рукавичку. І з ним була собачка-пустолаічка, бігла. Пішов дід, рукавичка осталась у лісі. Коли це, біжить Мишка-шкряботушка. Шусть у ту рукавичку та й каже:

– Ох і тєрєм-тєрємок, тут я буду жить.
І живе. Коли це, біжить Жабка-скрекотушка: стриб-стриб-стриб. Та до тієї рукавички:
– А хто-хто в цій рукавичці?
– Мишка-покотюшка. А ти хто?
– А я Жабка-скрекотушка. Пусти й мене.
– Ну, то йди. Де ж тебе дівать…
Живуть вони вже вдвох. Коли це, біжить Зайчик-побігайчик, і собі до тії рукавички:
– А хто-хто в цій рукавичці?
– Мишка-покотюшка, Жабка-скрекотушка. А ти хто?
– А я Зайчик-побігайчик. Пустіть і мене.
– А вже й тіснувато. Ну, ладно, іди.
Пустили ше й Зайчика. От вони живуть і живуть утрьох. Коли це, біжить і Лисичка-сестричка. Явилась і собі до тії рукавички:
– А хто-хто в цій рукавичці?
– Мишка-покотюшка, Жабка-скрекотушка, Зайчик-стрибаньчик. А ти хто?
– А я Лисичка-сестрика. Пустіть і мене.
– Та нам уже тісно й так.
– Та пустіть, я хоч де-небудь скраєчку.
– Ну, ладно, лізь уже.
Пустили і лисичку. Живуть вони, живуть учитирьох. Коли це, ось біжить ще й Вовк-панібрат. І собі до тії рукавички:
– А хто-хто в цій рукавичці?
– Мишка-покотюшка, Жабка-скрекотушка, Зайчик-стрибаньчик, Лисичка-сестричка. А ти хто?
– А я Вовк-панібрат. Пустіть і мене.
– Ой, так уже тісно. Ну, ладно вже, іди.
Пустили ше й вовка. Живуть вони, живуть вже й вп’ятьох. Коли це: «Хрю-хрю, хрю-хрю» – Кабан-іклан ще явився, і собі до тії рукавички:
– А хто-хто в цій рукавичкі?
– Мишка-покотюшка, Жабка-скрекотушка, Зайчик-стрибаньчик, Лисичка-сестричка, Вовчик-братік. А ти хто?
– А я Кабан-іклан. Пустіть і мене.
– Ой, куди ми тебе пустим, як уже ніде.
– Та я хоч десь ізкраєчку.
– Ну, ладно вже, пустили вони і кабана ж того. Живуть вони, живуть. Коли як тріщать лози, кущі тріщать – лізе мишка кацолапий, і собі туди до їх:
– А хто-хто в цій рукавичці?
– Мишка-покотюшка, Жабка-скрекотушка, Зайчик-стрибаньчик, Лисичка-сестричка, Вовчик-братік, Кабан-іклан. А ти хто?
– А я Медвідь-набрід. Пустіть і мене.
– Куди ми тебе пустим – нас тут повно вже.
– Та я там хоч скраєчечку де-небудь. Пустіть, пожалуста.
Вони тіки впустили мішку, а тут собачка… Дід ішов-ішов, глядь – немає рукавички, і назад вертаться за тій рукавичкою, а собачка вперед побіг, дивиться – ворушиться рукавичка, як: «Дзяв-дзяв, дзяв-дзяв!». Як загавкає… Ех, вони як почули собачий лай, як рванули хто-куди. А мишка – шусть у нірку та й сховалась.