| Рубрики: |
Купальські розваги
Купальські вінки |
|---|---|
| Населений пункт: | с. Серебрянка, Артемівський (Бахмутський) район, Донецька область |
| Респонденти: | Марія Федорівна Любич (1939) |
| Збирачі: | Ірина Науменко |
| Дата запису: | 27.06.1999 |
| Транскриптори: | Оксана Бугайченко |
| Колекція: | Донецька колекція Степана Мишанича |
Івана Купала. Якраз мені було 14 років, 15-й, школу закінчила, у нас тоді тут у селі була тіки семирічка школа. І зразу пішла після школи, ото 14 років, пішла зразу тут робить у лісничество. Кремінне, тут було у нас лісничество. І я пішла туди робить. Ну як, ми молоді дівчатка там садили ліс, дерева, посадку молоду, сосни такі малесенькі з питомника, ото ми там і садили.
І ми оце ж на день Івана Купала, там же ж ми працювали, і ми завжди готовилися до цього дня, як якесь таке в нас було, вроді, торжество, щось таке у нас в душі було, ну, що то вроді, чекали таке якесь, ну, не сказати як це. І ми там в лісі рвали цвіти, вибирали… кожна собі краще, щоб вибрать. І плели віночки. Плели віночки. І ми виходили, а їздили ж ми на роботу раніше – на поромі переправлялися через Дінеччину, Сіверський Дінець. І вже ми відтіля ото ще їдемо. Нас відпускали раньше з роботи, наші старші, там, що з нами робили жіночки. І ми приїжали сюда на Сіверський Дінець, на берег, і ми начинали ці вінки пускать, ото ж це ж так торжественно для нас було. “Дивись, дивись, твій вінок ось потоп!”. То значить тут в селі, на місці, заміж вийдеш, бо утонув тут на місці. “А мій, дивись, дальше проплив!”. “Диви, мій поплив…!”. “А мій вообще, уже я його і не бачу… кудись…”. І так воно нам тут інтересно було.
