На Великдень – це такий праздник, шо.

На Великдень – це такий праздник, шо... Ну, які там традиції, шо вам можна сказати за Великдень? Це Паска, це мама іде за тиждень на Вербну неділю. Перед Паскою за неділю іде в церкву було, а тепер ми ходимо в церкву. Була в цьому році, святим, там святять вербу. Вербна неділя, так вона і називається. Берем оту вербичку, посвятим, там приходим додому. І от значить начинаєм кожного свого сім’янина вербичкою по спинки так б’єш тихенько: “Верба б’є, не я б’ю, не вмирай, красне яєчко дожидай”. Значить, доживи до Паски, дожидай красне яєчко, за неділю. І підходиш, то і у хлів зайдеш там, і все, і ото ж… Внучата сміються, їм же це ж в диковинку все. От це таке. А вже на Паску, і оце цілу неділю од Вербної до Великодня, зараз то ми уже дітям своїм нічого не можем запретити, а нам тоді не можна було цілу цю неділю, нам не давали яйця – не можна було їсти. Перепічка, оце все, нам нічого мама не давала. І ото ходиш – пахне все в дворі, а їсти не можна. Готовлять, жарять – до Великодня (готовлять). А потім уже я з мамою часто ходила туди до церкви. А в нас церква там в селі, ось якби ви дньом, будете то побачите, така красива церква там на бугорочку стоїть. І то ми йдемо туди з мамою, а там вже збираємося зі своїми подружками і дивимося, як це все робиться там, як до чого це все інтересно, до чого красиво, до чого так торжественно: дзвони б’ють, пісні співають, з хоругвами кругом церкви ходять. Оце все дуже-дуже красиво і дуже приємно. Це мені на все життя врізалося оце у пам’ять ще з дитинства. Я дуже добре пам’ятаю.