​Наприклад, оце ж ворожили тоді ж

Наприклад, оце ж ворожили тоді ж, тоже ж під Новий рік, під Старий, ворожили. Як зараз помню, шо моя сестра, я тоді ще була невеличка така, а моя сестра середня вийшла в двір, а я ж за нею лазить оце ж, дивлюся, що ж вона там… Вона підходить так до воріт, становиться до воріт спиною і через голову отак кидає чобіт, щоб через ворота на вулицю аж летів. А потім, як чобіт так пада – куди носком чобіт той повертається, туди вона вийде заміж. Ну, вона кинула той чобіт, значить, виходе, а чобота немає. А там двоюрідний брат ішов по воду, глянув, догадався, шо це таке – вона ж вороже, взяв той чобіт і пішов. Вона скака, скака в одному чоботі, а зіма ж, холодно, мороз, а він наблюдає за нею та сміється з неї. Ворожили, пам’ятаю…

Потім оце під… на Крещєніє помню, дуже добре помню, мама так любила цей праздник. Ми ходили, в нас річка, тут Сіверський Донець протікає, і вона в ті годи, післявоєнні, вона замерзала. Льод був такий товстий, товстий, суровий. І замерзала. І от коли на день Крещення, там вирубали в льоду спеціально хрест такий. Рубають, пока там вода появиться, оце така, з тим, з льодом. Потім приходе туди батюшка ж ото… святять службу, голубєй пускають, отож мужики стріляють… такі, не в голубєй, а імєнно шо голубей пускають в сторону, а стріляють мужики туда. І от батюшка святить цю воду, і прямо відціля, з цього хреста, люди підходять і набирають собі свячену водичку. Оце вже натуральна була свячена водичка, вона була чудова. Вона стояла роками і нічого з нею ніколи не робилося. Оце я помню…

Потім, я знаю, що тоді… і тоді, і я ще молодша була, ми ходили маланкували, щедрували. Так нас люди зустрічають дуже гарно, дуже гарно. Та дає кусок сала, та дає там бутилку з самогоном, та дає там ще яйця, та хліба, та поляниці, пиріжки, всього нам дають. Та спасибі вам, та то ж ми наспіваєм, наспіваєм, вони нам надають там всьо на закусь, а потім ми вже собираємося всі там з тії вулиці, ті, хто там ходив, і ми собираємося до когось в … хату і тоді вже ми самі празнуєм, самі отмічаєм.