Як ми з дідом багатіли, а батька ще й на світі не було

Жили ми з дідусем харашо-хорошо. Був у нас такий дім! Вмісто стін – ліс, а вмісто потолка – небо! Оце була наша така хата, дуже хароша. Худоби в нас, такої було худоби, оце було як гонять череду – чи утром, чи ввечері – увся худоба йде мимо нашого двору. Представте, яка це була в нас худоба! Жили ми хорошо. Оце з дєдушкою поїдем у поле орати. Оремо, оремо і оремо… А в нас був собака, куций, біз хвоста, Рябко. Так ото як з дідусем наоремо, так як ляже, тіки як ляже собака – так тіки хвіст та голова не на ораному, а то все на ораному. Ото ми так з дєдушкою наорали!
Посіяли пшеницю, уродила хароша пшениця, то ми з дідусем її вбрали. Що ж ви думаєте? Та ми набрали стіки снопиків, стіки снопиків! Тут дощик находе. Ми швиденько її додому. А де ж її діти од дощику заховати? Так ми ото на комін позастромляли снопики та й посушили. А тоді змолотили. Оой, пшениці набрали! Сім мішків, а мішки такі, як мишачий хвіст, та й ті трошки неповні. Оце в нас було пшениці такої.

А ще в нас була, оой, дійниця Індичка з одним рогом і одна дійка. Така вже була молошниця, така молошниця! Вона така була – сім верст довга, а три дні лиса, а на чотири лікті очі в неї позападали. То оце ми як з дідусем припнемо її у полі, так тіки голова на полі, а зад тут же, дома. А дома дєдушка викопав копанку, зробив ринву і молока туди збирали ми, у копанку. А коли Індичка наша головою дома, а туди дійкою у поле, так тоді ото по ринві молоко стікало в копанку. Такого молока, такого повна копанка була!

Тут де не взявся вовк, уліз у копанку і сколотив нам масло. Ну шо ж нам з дідусем нам робити?
– Давай повезем на базарь це масло, внучку?
– Повезем!

Взяли ми запрягли волів у биндюги. А биндюги, це знаєте шо таке биндюги? Дві палки до кучі збиті та посередині одна. Ну туди й склали все це масло та й повезли на базарь. Ну їдемо, їдемо, ось тобі річка. О Боже! Як же нам перебратися через річку? Ну дєдушка сів на одного вола на роги, а я на другого. А, масло ніде не дінеться, переїдемо! Доїхали до середини, удруг загвіздок у колесі випав! Боже! Пішов дєдушка рубати… Він не вміє зрубати, а я його й готового не затешу, не закладу. Ну, перебралися ми через річку, попродали це масло. Дідусь і каже:
– Давай же, внучко, мабуть наберемо шось на могорич додому та вторгуємо щось, бариша! Що ж ми піском будем…

Ну, рішили ми купити раків. Накупили повні биндюги раків, їдемо, їдемо, доїжжаєм – опʼєть річку переїзжяти! Ну ми-то посідали на роги, а раки? А дідусь і каже:
– Внучку, та чо ж ми переживаємо за раки? Раки то водяна птиця, ми їх пустим плить, а на ту сторону вони випливуть – ми їх соберем та й поїдемо додому, із раками.

Коли ми так і зробили: пустили їх увплив, переїхали річку, сіли на березі. Сидимо день, сидимо два, сидимо й три, а раків не чути і не видно! Та шо ж воно! Дурна птиця водяна, ті раки, шо не вилізе із води?… Ото ми бариша так уторгували.

Вернулися з дєдушкою додому, ха! А батько народились, у трусиках бігають по двору… Батько народились! Ну дідусь і каже:
– Ну, внучку, тепер будемо думати про жєнітьбу, пора тебе женити!
Та каже:
– Вже й пора, я підшукав собі жінку харошу…
– Яку?
– Та, найшов, Ївга! Тонка та висока, на одне око сліпа, на друге кислоока! Ше й бородавка на плечі, така гарненька! Ну нічого…Ото було як наваре борщу, хоть недоброго, зате багато! Ну я рішив її взяти в жінки. Каже дідусь:
– Давай же, внучку, готовити на весілля щось.
То ми взяли, в нас був кабан, такий хароший кабан. Ми його витягли за двір на смітник, а тоді кинулись – ножа не взяли! А чим же ми його заколем? Так ми найшли на смітнику солоний огірок, та й закололи його, цього кабана. Такого було сала, такого мняса! Ну й каже дідусь:
– Тепер же йди, внучко, зви гостей на свайбу, бери гарбу, та бери ше й рубель на гарбу! Тіки ж гляди, – каже, – так: два дворі минай, а в третій не заходь, і приглашай! Два дворі минай, а в третій не заходь, от і приглашай! Представте, скіки я наприглашав? Повну гарбу, ще й рублем прив’язав! Таких було гостей!
Дідусь і каже:
– Тепер же, внучко, я буду шилом частувати, а ти макогоном закуску будеш давати. Ну, ви, сам-я думаю, знаєте, шо таке швайка, шило і шо таке макогон? Так ми, каже, так начастували гостей, так начастували, що кой-хто під тином спав, а кой-кого додому на рядні понесли. Такі були начастовані. Ну ото я так оженився, узяв собі цю Ївгу, ну вона така хазяйновита, то ж було борщу як наваре багатенько… А тоді ото у нас була квочка з ціплятами. То вона сидить ото на призьбі, біля неї курчатка бігають… А тоді в Петрівку (а Петрівка це ж дванадцятого іюля), у Петрівку задумала піти на озеро, а воно ж було мерзле, так вона, сердешна, взяла відро біз дна, пішла по воду, та там і розчахнулася!