Заїхали в двір

Заїхали в двір. Тоді, коли ми повставали всі з саней, нас опять, ー ми не зайшли в хату, поки нас не пригласили в хату, ー опять вийшов батько тут, батько нас уже пригласив в хату. Коли ми позаходили в хату, то в хаті людей було тоді! Як-то ходило багато ж, навєрно, людей посторонніх, чужих ー прийшли ж дивиться на молоду. І ми ж прошли, то молода на столі, голову на стол положила і була накрита платком. Я ще так подивилася: платок такий красивий був, я думаю: «Ой, а чо ж її накрили?»
І тут стали із її, її родня стала співать пісню: «Ой ло й ло, по двору злило, вставай, Зіначка ー тебе мати зове», ー ну, гукає. А дружка старша її отвічала, шо: «Я й не встану, я й не гляну, нехай хоть не гукає». Тоді проспівали: «Ой ло й ло й ло, по двору злило, вставай, Зіночка ー батько гукає». Старша дружка тоже отвітила: «Я й не встану, я й не гляну, нехай хоть не гукає». А коли вони заспівали: «Ой ло й ло, по двору злило…», тоді вона встала, а дружка отвітила, шо: «А я встану, я й погляну…». І вона піднялася з-за стола, платок з себе сняла і через стіл (молода з той сторони, а молодий уже з цеї) вони поцилувалися.
В букет уставили, коли ми їхали за молодою, устромили туди дві свічки: молодому свічку і молодій, намічені були свічки ー де чия свічка.