По старинному звичаю йдуть свати

По старинному звичаю йдуть свати. Із хлібом, із соллю йдеш же ж. Хліб на рушнику, а в хлібині робиш дірочку соляночку ставляєш і тоді оце ж приходиш свататься. Питаєш, шо «У вас є теличка продажня». «Є». «Ну ми хочем вашу тьолочку купить». Ото ж розказують, а тоді сватаєм ото ж.

А хто йде?

Я ходила з чоловіком, і з молодим ходили. Молодий жених іде з нами, ідемо ми ото сватать. Согласна, тоді приглашають нас у хату, сідаємо за стіл і то ж договоряємось, на коли свайба, на коли шо.

І як це називалося – заручини?

Заручини, да, заручини. Тоді вони ж перев’язують нас на сватанні.

Дівчина повинна перев’язать?

Да, невістка перев’язує.

А чим?

Рушниками або матерією. Можна рушником, і ото або на плаття, або на сорочку перев’язують.

Могорич пили?

Обов’язково, обов’язково могорич. Посадили ж нас за стіл. І ми там же ж запили. Ото я ще сказать, шо «У вас теличка, у нас – бичок, давайте соєдинимо» і отаке. А мати її каже: «Геть, Марусько, ти така чудна, заходьте в хату». І ото нас у хату завели, посадили за стіл і давай могорич же запивать. Тоді свайбу гуляли тоже ж.

А далі? Це задовго до весілля сватали чи близько?

Через два місяці свайба була. Хто як хоче, в кого які средства були.

Як називали у вас – весілля чи свайба?

Свайба, свайба була.