Стара Пульчиха жива ще була

Стара Пульчиха жива ще була? Була жива, бо я своїх дітей до неї носила шептать. Вона жила там, де Грачиха Наталка, там була топтана хата. Ото я носила туди дітей шептать. Ото до схід сонця. Як сонце зайде, як до схід сонця. Ну то таке було младенчеське: нема ні температури нічого, отут лежить пеком горить. Таке младенчеське було. І я не знаю скіко разів зносила Вітьку і Ніну, і Володьку носила. І проходило.

Це бабушка яка вміла лічить діток маленьких?

Шептала, шептала. Молитвами. Тільки ото ж приказує, шоб було хрещене, хрещена дитина. Тим тільки й спасали дітей. Од младенчеського. Тоже в Курган возили до якогось діда там. Я на горку до Пантюха носила.

Шо таке «младенчеське»?

І зараз діти боліють. А в каждої дитини є младенчеське. Кричить, тягне його на всі сторони, ламає. Кричить, кінчається, прямо його тягне. Ну випинається. А як баба пошепче, тоді воно спить і спить, переспить оце все.

Одна баба така була на село?

Та ні. Тут дід на горці був. І оця баба Пульчиха, баба одна була. І до тії, до Царихи носили. Цариха рожу вилічила. Бо я сама до Царихи ходила. У городі робила, і так мене урічено. Шо я тільки ось із фабрики вийшла. У мене ногу зразу нагнало. Нагнало і я на другий день пішла у больницю. Пішла, а вона каже: «Це тебе шось укусило». … У суботу оце поїхала я додому й прийшла до Царихи. І вона мені прижигала. Більчиха сліпа була за мостом. Сайчиха шептала. Сайчиха по коровах шептала. Були ж, знали молитви всякі. І кажуть, бог помага, й баба помагала, й бог помагав.

Тоді з ганчірок накрутиш дитині.

А яке воно було?

Куклу зробиш із ганчірок, іскрутиш. І голову, і руки почіпляєш. Пошиєш. Я майструвала.