| Рубрики: |
Дівич-вечір (Гільце)
Придане (Скриня, Сундук) |
|---|---|
| Населений пункт: | с. Білянка, Шебекінський район, Бєлгородська область |
| Респонденти: | Онищенко Наталія Василівна (1918), Дуракова Марія Григорівна (1928), Подлєсна Наталія Василівна (1925) |
| Збирачі: | Наталія Олійник |
| Дата запису: | 26.09.2003 |
| Транскриптори: | Наталія Олійник |
Дівичник був.
Коли він був?
Послє сватовства. Це ж вона, щітай, прощається з падругами.
А що робили на дівичнику?
Пили водку, може яка плакала, яка співала. Раньче було нівєсти на свальбі були плачуть і плачуть, це кажуть: «Собі щастя виплакує». Молода збирала своїх подруг у дружки.
З чим молода ходила?
Ні з чим. Молода іде по вулиці, де дівчата є, заходе і приглашає в дружки. Коли у молодої не було когось із батьків, то перед весіллям ходили на кладовище, відвідати рідних. Коли привозили придане, все передивлялися гості, кажуть: «О, це багата молода»,. Або – «Бідна молода, нема нічого». Одіял тоді не було. Попони (ковдри, виткані із стьожичок тканини чи вовни, якими укривалися – Н.О.) були, рядна були ткані. Рушники були. Коли я йшла заміж, у мене купили тюлі і так до половиночки, трошки, у рівні з шибочками. А набожник (Завіса, закривали ікони на покуті – Н.О.) був, шо бинти, а бинти крючком посплітали нитками і це був набожник. А плаття в мене було синє. Фата була з марлі.
