В хаті де покойник лежить

В хаті де покойник лежить, в головах вішають рушник, ставляють стакан води. А потом, як сорок день пройде, хто перший прийде в хату, значіть, снімають те полотєнце і дають тому, хто прийшов. А воду виливають під ворота, під п’ятку (у основу, хвіртки чи воріт, де є завіси – Н.О.). Зерно, у якому стоїть свічка, покійника виносять з хати і зерно розкидають, сіють за ним, бо це ж твоє, шо ти заробив, забирай і не приходь.

А тоді це зерно підмітають?

Нє, не підмітають. Це тепер підмітають вечером люди молоді, а раньше не підмітали.

Скільки зерно лежало?

На другий день як пом’януть, люди розойдуться, прибирають посуду і вимітають. Під ноги не викидали.

Хрест перев’язували?

Рушником перев’язували і січас перев’язують. Платком, який не жалко, покривають іконку і хто-то із жінок несе ікону, сама перва йде. А потом уже несуть вінки.

А куди ікону потім?

Ікону додому приносять. З ікони знімають платок той і віддають жінці, яка ікону несла. Єслі у кого голова болить, а там на хрестах в’яжуть іще платки, то платок той знімають і носять. Покойнику знімають, розв’язують вірьовочки, якими були руки і ноги зв’язані, тоже кажуть, шоб руки не розводились. Шоб не боятися, за ноги покійника беруться. Дитина як умре, а вона не хрещена, все, на кладовищі не ховають. Раньше і вішальників не ховали на кладовищі. Єслі і ховали, то де-то під канаву. А щас всіх підряд і де попало. У нас кажуть: “Якшо в селі є вішальник, то піде дощ”. Шоб не снився (покійник – Н.О.), поминать нада. В церкву служить ходять, дома поминають. Кажем: “Нада поминать”. Піду в магазін, куплю пряника, роздам. А в церкві кажуть – це не поминка, нада шось спекти. Якшо здається, шо покійник “приходить”, треба службу заказувать у церкві.