На Святвечір варили кутю

На Святвечір варили кутю. А тоді дітвора біжать за сіном, і кричать: Мороза кличуть, Морозе, не поморозь нам ні ягнят, ні курят, ні козенят і ото біжать, і ко-ко-ко, і тю-тю-тю кричать. І ото біжать з тим сіном, кладуть на покутя, ставлять шоб кутя була жената, узвар і кутю. Це обов’язково становили узвар і кутю, а тоді ж на другий день їли.

А її не накривали книшем чи хлібом?

Та я не знаю.

А на другий день їли кутю?

А на другий день їли кутю й узвар. Це ж була кутя пісна. Багата кутя було, воно все було. Багата кутя називається ж і носили вечерю. Так вона називалась багата кутя. А тоді ж оце «голодна кутя» була. Як воду беруть, на Водохреща. Її двічі варили тоді. Та хоч і пісна була, а багата кутя звалась. Тоді ж ходили до батьків, носили вечерю, до родичів, до всих.

А на голодну кутю не носили вечерю?

Ні, тоді не носили, а їли її в три часа, як принесуть води святої.

А до того нічого не їдять?

Голодна кутя називається. Це не їдять, поки прийдуть з церкви, води принесуть, тоді ото і хрести мазали свічкою і на вікнах. Там (на вікнах – Н.О.) крейдою, а на сволоці – свічкою виписували. І ото в три часа сідають їсти і вона звалась голодна кутя.