Ну от щас так свайбу не гуляють

Ну от щас так свайбу не гуляють. Первий день це везуть скриню. Скринники їдуть. Вони ж ідуть розпишуться у сєльськом совєті. А тоді ж уже нівєста везе ето. Ну раньше цілий тиждень гуляли свайбу. Начинають, конєшно з суботи. І цілу неділю. Везуть скриню. А скриня ж! Це ж раньше представте: три повозки, коні, по три коня у каждой повозкі, бубєнчики, колокольчики, коні в лєнтах, баяністи чи гармоністи. Женщини співають, грають, співають скриню везуть. То таке, скриню везуть у селі. Всі дітвара, й старі, й малі біжать дивиться ж, скриню. Раньше ж нада перебрать всі подушки, подивиться, яке нівєста привезла постєль, яку постєль привезла. А раньше ж як хати: приїжджають, все знімають у хаті женіхове. А нівєста везе ж придане. Нівєста наряжа. Всі ж фотографії рушниками вишитими. Уголок оце божествєнний красіво здєланий, занавєски. Ну все знімають женіхове, а нівєста наряжа хату. А люди в хату пнуться ж, дивляться на наряди: яка ж нівєста. Яке ж привезла придане. От Сірьожа каже в їх (в Залізняку Сумської області - В.Г.) іще було таке, шо женіха кидали в кровать. А в нас такого не було, це отут в Україні. В нас не кидали женіха. А то Сірьога каже його поймали аж у туалєті… на сараї, і кидали на кровать. Провіряють же які перини, які подушки. Скільки одіял, скільки простинь. Всі подушки ж які. А, я ж пропустила. Преждє чим занести скриню скринники приїжджають. А, їдуть коні ж мимо. Тут же їх останавлюють: «Сюда, сюда! Тут женіх же». А вони чи нарошно назад проїдуть. Тоді назад возвращаються. Ну под'їжджають же до двора, стануть скриню, раньше ж скрині були, не шифанери. Не пролазе скриня у фіртку. «Несіть сокиру рубать будем хвіртку!» Ну несуть сокиру: графин, стакани. І оце скіки дверей, кругом же не влазе скриня. Кругом оце ж давай могорич. А тоді ж оце начинають баби наряжать хату. І гуляють. Оце ж вони гуляють, гуляють скринники. Коли нівєста оце…