Колись не було погрібів

Колись не було погрібів. І викопували земляну яму й закопували картошку, а тоді повесні одкопували, й садили, й їли уже ж. А то вона й пов’яне ж і все. Так три ями (мати - В.Г.) викопала, й три завалилось – не знала, шо Михайлове Чудо. Три ями викопала, і всі три завалились. Докопа́ вже, дочища́, а воно обвалиться. А тоді сусідка: «Та Ольго, – каже, – Михайлове ж Чудо». Михайлове Чудо празник такий, шо луччє нічого не роби́ть. Бо як учуде. В нас на роботі на откормошному я там варила. Тоді я приболіла, була дома, а машиною приїхали хлопці, випивши трошки. І там один хлопець усе сміявся: «Михайло, начуди». Михайло ж (празник - В.Г.) був, а він був Льонька. «Михайло, начуди. Михайло, начуди». Начудив: тільки осюди приїхали, сюди до угла (вулиці – В.Г.) дійшов, так його машина як луснула – і вбила. Михайлове Чудо дуже карательний празник. Начуде шо хочеш. Не можно (працювати – В.Г.) і сміяться, саме главне, ні з кого не можно. І вобще насміхаться не нада, лучче кивни, каже, шо заробив, те й отвіть: «Цур вам, пек». Шо як не кажуть, а над нами якась сила є.