Мальчік у мене був

Мальчік у мене був. І мальчік той через місяць помер. Ну, це ж за живого ще. Коли він живий був. Мальчік. Коли живий був, а я, значить, ото хата, ото, стара хата. Я там була, ції ще не було і близько, там. А воно, вода побігла, а я – відкіля вона взялась? Глядь, а вона з потолка. Побігло. Прямо так як ото трошки: йірррр... трохи і нема. І п’ятенце маненьке. Я почала хвалиться і дід ще ж живий був. “Та то, – каже, – кошка там нассить...“ Ну да, кошка нассить. Як он глини, скіке... Ето – привідєніє. І умер мальчік. Через місяць умер мальчік. Ото таке було. Так ото... А бачити не бачила я. Він невидимий, канєшно. Домовий. Так кажуть, шо домовий, він должен бути в кажном домі. А то... І оце три предмети: домовий должен бути в домі, уж должен бути в кажнім домі, і ласточка, ласточка єсть, тоже вона в кажнім домі должна бути. Я, як... от коли ласточка яка на ній шерсть, отаку худобу ти должен іміти.

Ласточка?

Ласточка, ласточка, нє, он як, як криса, тіко не така, як криса. Ну, ми так її звали, ласточка. І вона була в нас, значить, рижа, а біла, біла полоска по спині. І у приспі, у приспі...приспа була в тій … хата така з глини, так вона отам, у тому, я її бачила несколько раз. Не тіка, не тіка, до неї, а вона не тіка, шоб тікала. Уж, уж тоже не тіка, він зна хазяїна. А уж, вобще точно не скажу нашо він, а молочко він любе. Він може коровку ссати, коровку може ссати. І ото... і чула як він і кричіть, іде він, і здоровий, здоровий отакезний. Здоровий і такий у два пальці товщини бачила... Не живе. Він приїхав, як подивився – нема жінки, нема того Палкана. Сам приїхав назад і написав письмо до Салтана, до діда: “Я женюсь на твоїй дочці, хай їде... королева...”