Рубрики: |
Страви
Рядження ("Циганщина") Післявесільні викупи та розваги ("Житниця") |
---|---|
Населений пункт: | с. Новоолександрівка, Вовчанський район, Харківська область |
Респонденти: | Чорноіванова Раїса Федорівна (1945) |
Збирачі: | Наталія Олійник |
Дата запису: | 21.07.2003 |
Транскриптори: | Наталія Олійник |
Що готували на другий день?
На другий день варять вареники, уху, пільмєні, обізатєльно нада гаряче. Наряжають молоду і молодого. Молодий і молода вже підробні. Понаряжали, танцюють, а батька й матір купать повезли на ставок. Єслі ж він послідній, то його батьків везуть купати, а як у неї (молодої – Н.О.) ще є брати і сестри, тих батьків не везуть. Посадили батьків у возик і аж до ставка везли, і курей крали і понадавали яєць їм. Покупали батьків, у чом були, покупали, все зробили, привезли додому. Перемінили, сухеньке понадівали, бо кидали у воду у чому були. Покупали у ставку батьків, у болоті. Біля двору “цигани” (ряджені – Н.О.) розвели костьор, запалили солому. Тут циган кричить: – Чавели! Батько і мати через огонь поплигали, жарють яєшню, начали угощать, батьків годують. Ой, а там на такому чистому готовили, шо…, там у дворі десь кастрюлю таку найшли, страшнєй атома. Батькам кричать «горька!». Ну, по-людському, вони все ж зробили. А тоді ж гості всі посідали, начали пити, гуляти.
Чи забивали чіп?
Чіп забивали, коли женють посліднього сина, Забивають на хвіртці, прямо по середині хвіртки (у землю – Н.О.), або на порозі.
Як саме забивали?
Викопали гарне болото, яму, кілок, навєрно метра півтора, загострили, налили туди багато-пребагато води, грязі, соломи кинули, набултихали таке, шо страсть господня. Глаза зав’язують платком. Оце хочеш забить кілок, значіть у банку кладеш руб, гривню кладеш, і ти три рази б’єш. Якшо ти три рази попав по кілку, тобі три рюмки наливають. Раз попав, одну рюмку наливають. Нє, значить всьо, нічого. І руб пропав і рюмашки не наллють.
Що робили на третій день?
На третій день, кашу варять.
Як вона називається?
Пшоняну кашу – куліш.
Редакція сайту ставиться з повагою до всіх етнічних і релігійних груп. Також ми розуміємо погляди прихильників мовного пуризму. Публікація образливих або лайливих слів є необхідністю задля збереження фольклорних матеріалів у тому вигляді, в якому вони побутували на момент запису.