Там закопали переріз золота

Там закопали переріз золота, обсмалили й закопали. Потом насипали ту високу могилу, шоби ніхто не найшов. Записали в документи, де воно шо як, і так осталося. А на Кип’ячій горі, год сто піїсят назад усього, войсько було розбойників. Велике войсько було розбойників. З западної був один дєд там, в розбійниках. І шо ж вони. А шо вони робили, як вони робили. Чи вони магазіни оббирали, чи вони шо оббирали, шо в їх дуже великий був підвал. На Кип’ячій горі. Із Кип’ячої гори і до ліса – яр. І в тому яру, під боком великий підвал. І нєсколько дверей було желізних. І вони туди наносили, за стільки год наносили такої ценності, назбирали по області. Такої ценності назбирали. А потом, наперли вже. Далі підійшло вже сильніші войска, сильніші войска які-то, значить, розбойників, і вони, коли стали тікать, і те все, ззначить, закрили, землею заносили, заорали. А ключі узяли під кутами горб оцей, в горбу закопали. Заховали, закопали оці ключі. І вшилися. А потом, значить, наш один чоловік, як був голод, був у Польщі чьото пробрався, і пішов ночувати, попросився. Це давно вже. Попросився заночувати. А той дід вже старенький, каже: «Е, я піду батька спитаю». А де ж батько? Він сам старий такий, якого ж батька питати? Пішов. А батько каже: «Піди скажи відкіля він». Приходе, пита: «Відкіля ж ти?». «Та з Харківської області, Зміївського району, село Шелудьківка». Сказав йому так: «Ану приведи його до мене». Привів. «Відкіля ти? Та отак, отак. «Харківська область, Зміївський район, село Шелудьківка». «Я те місто знаю. Год вісімнадцять було, був я там у розбойниках, войско було розбойников. Так ми там стільки наносили ото в підвали».