Жив один старий і стара

Текст збирача:

Жив один старий і стара. У них було три сина. Іван, Єгор, Давид. Дожилися вони до глибокої старості. Підізвав він до себе синів і каже: «Сини, мої любі, я відчуваю, що мені не довго ще залишилося жити. Коли помру, то поховайте мене і прийдіть по одній ночі на кладовище до мене ночувати. Одну ніч – старший, другу ніч – середній, а третю – самий менший Іван-дурачок. Поховали батька. Треба йти старшому, а він каже Івану: «Бери хліба і іди до батька». Той пішов. На другу ніч він тоже пішов, замість середнього. На третю ніч зібрався Іван іти сторожувати на могилу. І слухає: що в гробі хтось стукає і питає: «Хто на гробу сидить?». Іван відповідає: «Я, Ванька-дурачок, твій син». «А чого ті не прийшли?», «Не захотіли». «Коли ти прийшов три ночі, а вони ніколи, я тобі дарую коня золотогривого, який зробить тебе щасливим і багатим в житті». А в одного короля була дочка – красовиця (дуже гарна – В.О.). Хто не сватається до неї, вона не іде заміж, а сказала батькові: «Зроби золоту клітку на 9 метрів і хто її дістане, за того вийду заміж». Він розповів про це. Почали їхати всі. А батько Івану сказав: «Ось що, ти повинен сказати: Сивко-бурка, вища закавурка, стань кінь переді мною, як лист перед травою». Кінь біжить, аж земля тремтить, пил стовбуром з рота. Прибіг до ставка, Іван сказав: «Лети, конь золотогривий, через ліси дрімучі, моря гримучі і піски сипучі до такого то короля, щоб доплигнув до тієї дівки, що знаходиться в клітці». Він доплигнув до неї на коневі. І вона подарувала йому золотий перстень і поїхав він додому. А потім почали його шукати королівські посли. Його не можна було впізнати, бо він спав в попелі, був замазаний, але коли йому розв’язали палець, то побачили перстень. Його брати, що сміялися з нього, тепер чуть не тріснули від заздрощів. А Іван спокійно причепурився, сів на свого золотого коня і поїхав до королевої дочки. З тих пір вони живуть і горя не знають.