Це у нас зараз свальби граються в суботу, а колись грали у неділю

Це у нас зараз свальби граються в суботу, а колись грали у неділю, то в неділю од нівєсти йдуть до жениха і несуть оцей каравай. Отаку скатерть берут, умотують і несуть до жениха, жених же забрав нівєсту додому. Ідуть із скатертями і несуть цей коровай. До сватів це вже називається. І оцей же коровай ріжут. Середину вирізають молодим, здорові кусочки відрізають із салом дають батькам рідним, хрещеним, бабусям, дідусям, всім родственнікам, які сидять за столом. Розділили і на палець не дорізали до кінця, і шкуринку віддають баяністові. До баяніста скіки підбігає людей чужих: “Дай міні шкурку! Дай попробувати, який коровай був у жениха!” А тоді начинають різати нівєстин коровай. А оці лежаки (лежні – Н.О.) у батьків так і остаються. Свати начинають різати лежні, тоже так: серединку вирізають молодим, а остальне всім по кусочку лежня, сала і по сто грам горілки.

Коли гармоністові віддавали шкоринку, зверху щось клали?

Ні, нічого.

Що молоді з шишками робили?

Нічого, хто найде копійку, щасливіший буде. Шишки вирізані із коровая ламали, вже її різати ніззя. Ламали або кусали, раз той укусе, раз той, як попалася копійка, той щасливіший. Раньче, ще при старих временах, клали золоту копієчку. А ми біз золота живемо, у нас кладуть серебро, або мідь. Якшо тобі попалось копійка мідна, ти будеш рідна, а як серебро, щастя і добро тобі буде. Коли дружко різав коровай, співали: “Дружко коровай крає, Семеро дітей має…”. Дружкам співають: “Брала мати льон, льон, Виганяла дружок вон, вон…” Посидють до якого времені, молодих батьки провожають, дають ікони, хліб. Коли молоду виряджають з хати, співають: “Вигрібай, мати, жар, жар Коли тобі дочки жаль, жаль…” Коли молоді виходять з хати на двір, щоб їхати до молодого, співають: “Сусідоньки вороги, Не переходьте дороги…”