Якраз тоже ж на Великдень

Якраз тоже ж на Великдень. Оце в нас попід Замком (сичас вона, річка та, пересохла, бо її дамбу велику зробили). А то якраз перед Великоднем люди ж пішли ж у церкву. А дід Рак (отам жив він на Подолі, я того діда знаю) рибу ловив. А воно вже пізненько, бо вже ж на лодці їздив. І тільки доїжджа сюди, осюди вже до краю Замку, там верба та й доси стоїть, вона така красива, розложиста верба, тільки доїхав до тиї верби, як дивиться, у Замку (отам каміння, там і січас воно), у Замку открились двері. Открились двері і озивається голос, шо: «Найди мені розрив-трави, буде оце все тобі, те, шо оце в мене є». Так він як гребонув той дід назад. А це розрив трави, це кажуть оце якраз отам галдовник отам якийсь, галдовник ото там захований. І ото того діда скарб. Там ото він. І він отак гребонув. Він же каже: «Я так злякався». Шо ти, серед ночі під Замком і балака людина, а не видно ж нікого, а тільки… Свічка горить, каже, двері откриті. Ну там єсть така містина, оце й січас ми, коли ми не йдемо, або то як біжимо купаться на луг, так ото ж ми біжимо тим же Замком. Так ота містина, єсть така містина, як порожня вона, бухкотить. Як порожня і ото кажуть, шо оце точно тут закопаний скарб. Ну тільки чий він, хтозна ж чий він. А так же скільки не копай, то ти ж його не озьмеш. Трава – це ключ. Ото ключ такий. От туди нада було йому туди з лопаткою піти.

А яка вона, ця розрив-трава?

Еге, хтозна ж яка вона, розрив-трава. Каже: «Розрив-трави, найди мені розрив-трави і випусти мене з неволі. Це буде тобі все те, шо оце в мене є». Ну розрив-трава, кажуть, це ключ такий. А хто ж його зна, ніхто ж тиї чорної магії не дочитав.