Псарьова Ганна Корніївна

Псарьова Ганна Корніївна, я 41-го року народження. В Недригайлові родилась, сюди заміж у Засулля прийшла.

Так ви в Недригайлові жили?

Да, так скіки я там прожила? Дев’ятнадцять років – та й пішла заміж. А тут уже із шіїсятого року… Ану, подумай, скільки це я вже? Піїсят сім років.

Чи тут було таке, щоб свайби по-старинному грали, отут, в Засуллі?

Ну колись же шалаші робили і гуляли свайби… Ну, помню, як заводили молоду за стіл. Ну, сватали так, як і тепер сватають, ну тепер же ж, бачиш… Тоді, раніше, батько-мати приходили чи там мати із хрещеним. А на свайбі ж як дружки, дівчата ж були. Співали оцю пісню як заводили молоду: «Та й засвіти, мати свічку, постав на столі: нехай люди подивляться, чи пара мені. Та й засвітила мати свічку – ясненько горить. З ким гуляла, в саду розмовляла, серце не болить»…

А гуртом дружки співали?

Тоді ж по багато в селах було дівчат: як посідають, так знаєш, скільки дівчат за столом! Дівчата, дружка старша, боярин у молодого ж… І дівчата старались покрасу вкрасти.

А що таке «покраса»?

Покраса – там такі дві бутилочки з’єднані і калинка у шийках, і коровай же на столі, і та покраса, і лєнточкою зв’язана. Боярин собі хоче забрать – тоді нею поштується, а дівчата – собі.

А це в який день?

Ну як свайба. Тоді ж у неділю свадьбу гуляли. Тепер у суботу, а субота – це поминальний день.