| Рубрики: |
Народні вірування
Розповіді родинні |
|---|---|
| Населений пункт: | с. Кам'янка, Ізюмський район, Харківська область |
| Респонденти: | Задніпровська Ганна Омелянівна (1929) |
| Збирачі: | Наталія Олійник |
| Дата запису: | 02.07.2002 |
| Транскриптори: | Наталія Олійник |
1) Я оце тільки й думала, якби мені підти туди, де сонце заходе. Я не представляла шо це таке? Я думала, сонце зайшло, це вже коньчівся світ. Оце за ліс зайшло воно, думала коньчівся світ. Я колись поривалася туди побігти малою, мене завернули, ше й шморги (насварили – Н.О.) мені дали. Так шо я й не подивилася, де воно заходе.
2) Мою бабушку по матері, її грім убив. У полі наділи тоді ще були. Матері моїй було годіків 6 чи 7, у полі були, сиділи вони коло гарби (віз, на якому перевозии снопи –Н.О.), а меньчій брат під гарбою лежав, а батьки їх косили. Сонце було над полем, ніде нічого на дощ не предсказувало, маленька хмарка найшла, один тіки раз грім ударив і блискавка раз блиснула і ото убила мою бабушку. І сонце світило і дощ не покапав ніяк. Додому вони як приїхали, на другій день кинулися, вона стріла (від блискавки – Н.О.) входила і пробила дірку в потолкові.
Це у них у хаті?
У них у хаті. Кажуть шо ставили громоотводи коло хат, а щас їх ні в кого немає, це після войни, як солом’яні криші були. Громоотвод становили, шоб туди попадало, а не в хату.
