Осінню, на зіму

Осінню, на зіму уголь завозим, тони три-чотирі і поїхав на склад у Золочів, там не получілось, поїхав у Пересічне на угольний склад. Я сідаю на поїзд, приїхав у Пересічне, зайшов на склад, стоїть трактор з лопатою, шо подає вуголь. Я з ним побалакав, який вуголь, а потом, як закрутилось, дивлюсь, там вагони стояли в запасі. Вагони перекидаються, все перекидається, я скорєй під откос, де вугілля вигружають, плитами загорожено од путі. Я за ті плити ухватився, шоб не впасти. Поглянув, а вагони отак перекидаються. І поїзд, той шо міні додому їхати в обід, і я не знаю шо со мною буде? Я кой-шо знав, це від уроків. Ну давай я ворожити. Дивлюся, стали вагони, не перевертаються. Там треба 9 раз проказати (молитву – Н.О.). Коли все це успокоїлося, 9 раз проказав. Дивлюсь, лежить проволока така, я її розігнув, зробив вроді паличку. Дивлюсь шо люди там бля кантори і віса, на вісовій очіридь стоїть за угльом. Думаю, нада ж підти очірідь зайняти, спросив чи є уголь, той шо мені нада, хароший уголь. Я підійшов, зайняв очірідь, а люди за мною наблюдали. Там знакомий каже: "Дядьку Петро, що там з вами случілось? Ми думали, ви п’яний, шось ви затинялись, затинялись, потом довго стояли. Чи ви заболіли?" Та, кажу, все в порядку.

Що ви робили?

Молитву оце треба 9 раз проказати.