А сьоднішній день кропиву таку ставляли

А сьоднішній день кропиву таку ставляли, обгрібали її, ту кропиву дівчата, шоб не падало. І тоді… от забула вже, які приспівували пісні. А вінки поплетуть, на голови понадіваєм вінки. Із цвітів. І тоді стрибаєм. Через ту кропиву. Оце сьоднішній день.

Це у Засуллі так робили?

Та й скрізь так робили. У Засуллі, й де дівчата були, скрізь таке й робили. Таке було на сьоднішній день Купала, «Івана Купала через кропиву плигала». І ото через кропиву плигають. Погуляють, а тоді ті вінки (в нас же там Сажка називалась, річка), біжимо на річку, попускали циї вінки.

А для чого це вінок пускать?

Ну хтона для чого, для того, куди… як у якої чи завирує, шо вмре рано, чи попливе – на ту сторону (це так сами видумували) заміж піде. Таке воно. Таке воно було. Тепер по-іначому, тепер по-культурному.

На город не виносили їх?

На город я не знаю, як хто каже, шоб гарні головки були – на капусту клали, ну ми на воду пускали. … Ми, оце ж я кажу, через кропиву стрибали. Це в якомусь, я й забула, чи в сємдисят четвертому чи якого то одкрилося Купала перве (масове нетрадиційне святкування Івана Купала в Недригайлові – В.Г.). А то його не було, ніхто й не знав. А за те, шо колись дітвора, це і підлітки, ну вже, конєшно, як взросла дівка, годів мо’ й двадцять і за двадцять, шо заміж виходить, то та мо’ й не стрибала. А менші дівчатка, ті стрибали через кропиву.