Ми грали в знам’я в красного

Ви, як дівчатками були, в які ігри у вас в селі грали? От дівчата у що гралися?

Ми грали в знам’я в красного, у жмурка ми грали…

А як жмурилися, шо приказували?

Жмурились та й усе… “Раз-два-три-чотири-п’ять, я іду шукать! Хто не заховався – я не винуват!”.

А які ще (були – К.К.) ігри? В “квача” грали?

Грали в квача…

“Качка”. Вибивали м’ячом.

А як його називали?

У “вибивного”... “Вибивний” – “качка” це.

А чого “качка”?

“Охотники” й “качок” вибивали… Ну це ж воно: два стоїть – “охотники”, а “качки” ж бігають і (“охотники” їх – К.К.) вибивають.

Словами шось викрикували, як починали вибивати? Якийсь сигнал подавали?

Ні, вони “качки” ж – гел-гел-гел-гел!..

Як вони кажуть у вас, качки? Гел-гел-гел?

Ну “гел-гел-гел” – це гуси ж, а качки – “ках-ках-ках”, ми так казали. Ото ж літають, кахкахкають, бігають ото ж…

А оці “охотники” їх вибивають… А як один залишився, шо? Вони по колу бігали навколо?

Ну да, з одного краю в другий. По дві сторони вони (“охотники” – К.К.) стоять. Це й у садіку діти грали.

Мені правил гри треба. От вони довибивались, один залишився. Далі шо?

Ну він значить буде главним тоді. Тоді він розбивав же ж. У кого “охотник” більше виб’є – він стоїть, він держе ж своїх “качок”, а з другой сторони той “качок” своїх держе. А цей же ж посередині, шо один остався, він тоді біжить, куди дивиться, де отак (ті за руки держуться), а так розбиває і забирає стадо.

Так а він і тих, і тих розбиває? Чи один? Ану згадуйте! Це дуже таку гарну кінцівку ви згадали. Може це якась друга гра була?

Ні! Це ми в садіку так робили! Оце ж вибивний так! Тільки, мабуть же ж, одну…

В одну становились?

Уже ж усіх вибивали.

А яку розбив, та пара стає вибивати?

Ні-ні! Дві! Той там стоїть, той там стоїть, і основний “охотник” посилає сильнішого. І тоді, як уже ж один останеться… Ці ж (“качки” – К.К.) держуться всі тут. І ця команда перемогла тоді, цей “охотник” переміг. Всі “качки” його.

А “охотники” між собою соревнуються? Тоїсть хто більше виб’є “качок”?

Ну да.

Так а хто починає знову гру? Кого ставлять оцим “охотником”?

А тоді других уже ставлять просто.

Кого хочеш?

Да, тоді вибирають по-новому, еге…

В “глечики”. А тоді, шо “в кота” (грали – К.К.), шо “буль-буль-буль”, шо “кіт” випивав вершки, горшки...

А ну, про “буль-буль-буль”! Як воно, “глечики” в вас називалось?

Мати, глечики… Ага.

“Глечики” називалася гра?

Ну да.

Чи “в кота”?

Ну оце ж хазяйка й кіт, як кіт пакості ж робив. Усі сідають на корточкі…

І булькають.

Мати наливає ж, пооткриває: раз, открила – налила, налила, налила…

Вона всім по черзі наливає?

По черзі поналивала, позакривала вона ці (глечики – К.К.), значить, і пішла ж.

А кіт шо в цей час робить?

А кіт сховався пока. От пішла вона на роботу, тут прибігає кіт і до одного: і “буль-буль-буль”, і перекидається (“глечик” – К.К.). І “буль-буль-буль”, отак і всі по очереді “буль-буль-буль”. Тут вона прибігає, мати, бігом же ж спасає…

А от коли вона прибігає? Коли почує? Який це сигнал?

Ну “буль-буль” оце ж, “буль-буль” починається… То ж він попив же ж і побіг, а вона прибігає тоді ж і піднімає знову, знову наливає і оце така гра була.

А в цю гру якого віку дітки грали? Маленькі діти грали?

До шести років… Із трьох і до шести років – оце такі діти грали.

В “булавку”.

А шо таке “в булавку”?

А “в булавку” грали: сидять усі і той, хто роздає булавки. Отак руки поскладають… (Той, хто роздає булавки – К.К.) проходить і ото ж хтось угадає.

В кого (називалося – К.К.) “колєчко”, в кого – “божок”, в кого – “свиня”...

У нас в “булавочки” грали. Ото ж пройшли, пройшли…

І шо приказували при цьому?

Нічого, просто булавку роздали…

Ну один же стоїть відвертається, не дивиться же, як роздають, чи дивиться?

Ні, не дивиться. Приходе і питає… “Всім дала, всім дала, і собі оставила!

Ну я ж оце ж і питаю… Це сігнал, що вже закінчила вона роздачу, да?

Да!

Потім той повертаєься. Як він ходе, шо він каже?

Угадує, в кого булавка. Нічого не каже, дивиться, открива руки. “В тебе!” – показав той (руки – К.К.), – нема.

У “квочки”. …Та оце ж так, платочок кидали. Навприсядки сідають…

А чого (гра називається – К.К.) “квочка”? Шо вона, квохтала якось?..

Ну сиділи ж ото, а тоді ж ото, як угадали… Ні, ото ж, як платочок заберуть, допустім, сідають дітвора туди в кружочок і квокають там. Воно через шото воно називалося “квочка”... “Квочка” прибігає, ага – платочок не забрав, ударив: “Ага, сідай у круг!”. І так поки останеться двоє: один останеться і цей же, шо платочок роздавав. А як оглянувся, найшов платочок – біжить же за тим, хто кинув. Як доганяє – значить міняється тоді…

А як не вдарив? Залишається знову повторювати.