Як ото в нас бабушка, було, розказувала

Як ото в нас бабушка, було, розказувала, шо вона (папороть – В.Г.) цвіте там одну секундочку. Та вона ж бабуня в мене була з девятисотого году. Шо вона казала, вона цвіте одну секундочку. Там людина, Яка хотіла найти цвіт папороті, вона йшла в ліс, находила цю папороть. І отак кругом, казала, колом отак вона отож обводиш. Оце тільки моя частиночка. І оце ця людина тут сідала, біля цього цвіту папороті, і ждала. А воно, казала, всякі змії, птички отам, гадюки, ужі. Казала, такий страшний шум, гам отак оце. Ну страшний, казали, шорох. Такий, шо, казали, його видержать не можна. І та папороть, казала бабуня, люди які могли і з умом помішаться, могли і стрес получить, бо це дуже страшний стрес, шо воно крик, шум, гам. Те співає, те нявкає, те гавкає, те шумить. Оце таке. І та папороть вона тільки-тільки починала зацвітать, знаєте, як зірочка блиснула, і людина повинна була ту зрізать, розрізать собі руку іту папороть туди, в руку собі положить. І тоді, ну знаєте, буде ну ясновидящим, екстрасенсом, всі мрії збуватимуться. Ну як можна сказать, оце таке казали. І людям помагатиме. Ну це казали. Тоді менше… люди не знали. Мало людей таких було, дивіться, раньше. Знахарок отаких. Люди були в сотнях одиниці. … Оце казали таке оце воно було. Ну це воно рідко зустрічалося, бо там просто не кожна людина видерже. Руку розрізаєш, і в ту руку – папороть. Ото ж той цвіт туди. Ну воно там секунди діла. І тоді ти будеш ото… Вже як тебе допустило до того, шо там розрізать. А в лісі, зайди в ліс. Той співає, той кричить, птиці, звірі, гадюки, ужі лізуть.