| Рубрики: |
Поховально-поминальні звичаї
|
|---|---|
| Населений пункт: | с. Большетроїцьке, Шебекінський район, Бєлгородська область |
| Респонденти: | Мішкова Раїса Олексіївна (1930) |
| Збирачі: | Наталія Олійник |
| Транскриптори: | Наталія Олійник |
Коли покійного ховають, то свічки, які не догоріли або остатки свічок кладуть у гроб. Тільки покійника виносять через поріг де є двері, їх зразу закривають, а потім откривають, щоб вийшли всі люди з хати. Це роблять для того, щоб всі покійниками не стали. Впереді несуть ікону. Жінка умерла – ікону Божої Матері (несуть – Н.О.), чоловік – Спасітєля або Миколу. На ікону накривають рушник і жінка, яка несе ікону, іде сама перва. Коли чоловік помер, то ікону несе чоловік. Ті, які читають, співають, їм платять гроші. Ми з подругою ходимо співати над покійником, я нічого не беру. А через деякий час мені всерівно приносять чи платочок, чи ще щось. Хрест стоїть біля покойника на машині чи на повозці. На хрест в’яжуть довгий рушник.
На кладовищі первим дєлом знімають хрест, ставлять його, а потом ставляють гроб з покойником на стулки. Покійників всігда ховають до заходу сонця. Коли сонце сяде, на кладбіще нільзя заносить покойного. Там сторожа є. Не сторожа-люди, а сторожа-покойники. Коли є батюшка на кладовищі, то могилу запечатує зразу. А коли немає, то землю беремо у платочок, несемо додому. В хату не заносимо, оставляємо в дворі, а тоді несемо печатати. Запечатану землю привозиш і розсипаєш по могилці.
