Аякже, благословляли

А благословляли?

Аякже, благословляли. Ну, «Благословляю, дочко». У суботу молода приходе, дружки як позбирала, й приходе до молодого ввечері, там мати благословля моя. А як уже до їх прийшла, йду додому, вгощали тут, водки давали дружкам же ж і вечеряти. А тоді ж іконку мати-свекруха бере, хрестить і «Благословляю тебе, дочко, із свайбою» чи я не знаю, шо вона казала. «Бог благословить, і я благословляю на довгеє літо». Оце так благословила моя мати і батько должен. Ну батька в мене не було, наймали, був чоловік такий за батька. Після войни зразу, батько на войні погиб, хрещений умер, старенький був дядько, а брали вже батькового брата. Ото був за батька. Із двома іконами, і на іконах рушнички. А як молодого стрівають на воротіх, хлібина, хліб і сіль на рушникові. На рушник тоді не ставали. Я йшла молодою дуже, ще не було вісімнадцяти. Я не ставала, не слали мені рушник. А ото так, стрівали на воротіх батько й мати зятя хлібом-сіллю. А тепер же молоді торгуються на порозі: гроші давай! Тепер не так. Тоді грошей не було, не було грошей, за трудодні робили.