Мама збирала дещо, щоб зварити

Мама збирала дещо, щоб зварити – узвар називався. Як зараз говорять «компот», а тоді – «узвар». Сахарю ж не було. Десь у Часів Яр піде за сім-вісім кілометрів, щось понесе, там молочка, купе кілограм цукру, щоб зберегти до Святвечора, щоб зварити кутю і узвар. Уже чекали ми цього свята, якийсь піднесений такий був настрій. Знаю, що мама давала ячменю небагато. В сусідів була ступка, де становилися ногами. Становися, отак піднімає і молотили. Дуже важко сказать, но цей ячмінь знімався від цих ударів цієї ступки, знімалася верхня полочка, щоб він був придатний. Зерна були такі, що придатні були для куті. Це була, ну вважали, що це була справжня кутя. Мама ставила її на покуті, приносили сіна, слали сіно, на нього рушник вишитий, мамин, ще коли вона дівкою була. Розстилала вона цей рушник, на нього ставили кутю, оцей узвар і, звичайно, пекли пиріжки. З чого? Мука була з отрубами, але все рівно з капустою або з горохом, частіше з квасолею, і ми раді були цій страві. Чекали, коли появиться зірочка на небі. То говорили, коли вечірняя зірка – цілий день не їж, говорили, шо не треба їсти. І коли ця зірка появлялася в небі, виглядували, діти ж були дуже нетерплячі, їсти хотілось, але витримували, гукали: «Мамо, вже появилася зірка!». І тоді сідала вся сім’я за стіл, і батько й мати, і починали з цієї куті.